Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

Повернути заводи в Австрії та колишнє становище він спромігся лише через десять років після закінчення війни. Він ще тричі одружувався і дожив до кінця сімдесятих років.

І Геді після нього ще п’ять разів виходила заміж, але щастя в подружньому житті не знайшла. Пізніше підсумувала: «Досить мені шлюбів із чоловіками, які почуваються поруч зі мною упослідженими й ущербними. Десь же повинен бути чоловік, який візьме мене за жінку й не буде почуватися другорядним».

Отже, шість шлюбів. Усі – невдалі. Її принижували, били, навіть погрожували покалічити бейсбольною битою. І результат: у п’ятдесят років лишилася з розбитим коритом на поламаному возі. Бо останній чоловік, спритний адвокат – спеціаліст із розлучень, примудрився відсудити майже всі її гроші.

Діти, що народилися в третьому шлюбі – з актором Джоном Лодером – останнім часом жили і навчалися в школі-пансіоні. Батька вони майже не пам’ятали, а мати після нервового зриву роками відвідувала психоаналітика. Зі старшим, прийомним сином Джеймсом, Геді так посварилася, що віддала його на виховання вчительці й не бачила роками. Геді була ще досить симпатичною жіночкою, але та дивовижна краса, яка змушувала замовкати всіх, коли вона входила до приміщення, зів’яла. Модні тепер стримані костюми «шанель» надавали її образу буденності. І Голлівуду Геді Ламар була тепер непотрібною. Її останній успішний фільм «Самсон і Даліла» вийшов на екрани наприкінці сорокових, потім зірка удачі стрімко скотилась за обрій. Спроба все ж таки повернутися в кіно наштовхнулася на таке організоване цькування, що це скидалося на чітко сплановану кимось кампанію. Кимсь розумним і дуже злим на неї.

Рудий охоронець затримав немолоду, але красиву та модно вбрану жінку на виході з універмагу:

– Пробачте, мем, але вам доведеться показати вміст вашої сумки.

Вона подивилася здивовано:

– Навіщо?

– У нас є підозра, що ви не оплатили ваші покупки.

– Але я нічого не купила.

– Тоді вам нема чого хвилюватись, – узяв її за лікоть. – Покажете, що в сумці – і все.

– Будь ласка, – вона почала відкривати металевий замочок своєї чималенької сумки, але охоронець зупинив:

– Не тут. У нас свої правила. Будь ласка, у кабінет.

У невеликому кабінеті на них чекало чимало людей. Один із них направив на затриману жінку камеру, почав знімати. Чоловік у темному костюмі доброзичливо попросив:

– Сідайте тут, будь ласка, і покажіть, що лежить у вашій сумочці.

Вона мовчки відкрила сумку. І здивувалась.

– Прошу, покладіть на стіл те, що в сумці.

Жінка почала витягати з сумки речі з бирками й магазинними цінниками. Туфлі, щітку для взуття, гумові господарські рукавички, крихітний блокнотик…

– Схоже, ви не заплатили за цей товар. У вас є чек?

– Але я не купувала цього, – розгублено прошепотіла вона.

Чоловік у костюмі чемно усміхнувся:

– Звісно – ні. Ви все це вкрали.

– Я не брала нічого.

– Тоді, як ви поясните, що у вашій сумці неоплачений товар?

– Не знаю, як це сталося… – вона поправила своє коротке світле волосся, подивилась в об’єктив камери, яка знімала цю ганебну сцену, і додала: – Можливо, хтось їх… – і замовкла.

По паузі додала:

– Я більше нічого не казатиму без мого адвоката. Присутні значуще перезирнулися.

– Звісно, це ваше право.

Наступного ранку газети вийшли із заголовками: «Кінозірку затримано в універмазі “Мейсі”! Геді Ламар намагалася вкрасти туфлі».

Адвокат порадив не заплутувати справу:

– Вісімдесят шість доларів за все. Це така незначна сума для жінки, що мала мільйони! Кажіть усім, що просто забули заплатити за ті речі. Провал у пам’яті. Таке трапляється.

– Але я б ніколи не купила такі негарні туфлі!

– Хто про це думатиме? Під час суду люди цікавляться особистістю, а не деталями. Ви така красива жінка, ваша зовнішність гратиме за вас.

Коли він пішов, Геді звернулась до сина:

– Тоні, ти ж не думаєш, що я – клептоманка?

– Ні, коли згадую, як із тобою повелися в Голлівуді, починаю вірити, що все це – чиясь провокація.

– Хто ж мене так ненавидить і за що? Перед ким я так завинила, що він прагне знищити мене і як актрису, і як людину?

Ентоні Лодер на хвилинку задумався і потому відповів:

– Наприклад, мій батько.

– Ні! – вона енергійно покрутила головою. – Джон, звісно, поганий актор і страшний зануда, але занадто джентльмен, щоб опуститися до такого. Ні.

– Нас із Деніз він покинув і згадувати забув.