Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

Надумавши ще поганяти прислугу, Геді не стала дзвонити, а сама пішла на кухню, де дівчата зазвичай їли. У довгому шовковому халаті, яскраво-жовтому, з широчезними рукавами, вона виглядала тут геть чужою. Кухар уже пішов, а його помічницю, що саме домивала посуд, було послано у підвал по вино.

– Гретель, будь ласка, піди до мене, позачиняй вікна. Страшенний протяг! А ви, пані Метелице, принесіть із оранжереї фіолетовий ірис. Тільки один, на довгому стеблі. У спальню.

Залишившись у кухні сама, чарівна пані Мандль витягла з широкого шовкового рукава паперовий пакетик і швидко висипала в каву, яку приготувалися пити покоївки, білого порошку – без смаку і запаху. Потім повільно пішла до своїх апартаментів. Там зняла незручний довгий халат, вбралася в простенький, витягла із шафи дві великі валізи й діловито почала збирати речі. Спочатку запакувала найдорожчі хутра, потому – дорогоцінності, тоді – речі, необхідні в подорожі. Закінчивши, спустилась до кімнати покоївок. Дівчата міцно спали. Гретель – у ліжку, а пані Метелиця – сидячи в кріслі.

Геді тихо взяла формену сукню Гретель. Повернувшись у свій будуар, одяглась, наче покоївка, і викликала таксі. Узявши валізи, пішла до чорного ходу. Авто вже чекало.

– Дивись, – сказав один охоронець іншому, – наша пані ганяє ту бідолашну Гретель і проти ночі.

– Самій не спиться, то і нам не дає, – хмикнув його товариш, через нежить він сильно гундосив.

– Чомусь вона знову таксі викликала…

– Егеж. Щоб прислуга не їздила у їхніх дорогих машинах. Виїхавши на шосе, таксі помчало в інший від Відня бік. За двадцять кілометрів зупинилося біля придорожнього готелю. Жінка в сукні покоївки розплатилася й пішла в готель. У невеликому номері на неї чекала подруга Марта:

– Слава Богу! Я так хвилювалася!

– Усе гаразд. Твій порошок подіяв. У нас є час до ранку.

Ти не помітила: таксі поїхало?

– Так, одразу.

– Чудово! Переодягнусь – і в дорогу!

– Геді, мені страшно.

– Тоді я сяду за кермо. Квиток взяла?

– Так, як домовились. А документи?

– Все тут. Тільки у мене дуже мало грошей. Зате коштовностей – хоч греблю гати! Вибери собі щось на пам’ять, поки я вдягнуся.

За ніч вони дісталися до Зальцбурга. Там Геді попрощалася з Мартою в машині, не дозволила їй виходити й проводжати:

– Якщо Мандль дізнається, що ти мені допомагала – то лиха не обберешся. Я його знаю! Але я тебе не викажу. Ніколи!

Наостанок, коли Геді вже вийшла з авто, Марта вхопила її за руку:

– Ти не пошкодуєш?

– Пошкодую! Тисячу разів пошкодую!

– То, може, краще…

– Ні! Інакше я не можу. Це мій шлях. До побачення. Дякую!

Наступного дня Геді була вже у Франції і там подала на розлучення. Далі її шлях лежав до Лондона. Саме туди мав прибути один зі стовпів Голлівуду – легендарний Луїс Маєр, який знав, що саме у британській столиці збиралися актори-втікачі з Німеччини та інших країн Європи. Сподівався поповнити ними лави своєї кіностудії, де, як він жартував, зірок було більше, ніж на небі.

Перша лондонська зустріч із засновником та керівником голлівудської кінокомпанії «MGM» Луїсом Маєром вийшла невдалою. Він, який славився нечуваною інтуїцією та вмінням вгадати майбутню зірку навіть у непоказному хлопцеві, запропонував їй типову угоду для артистки-початківки. Геді відмовилась підписувати такий контракт, бо була вже всесвітньовідомою зіркою після горезвісного «Екстазу».

Але здаватися вона не збиралась.

І повелась, як справжня ділова жінка, хоча ще ніколи не мала такого досвіду. Дізналась, на якому судні Маєр вертатиметься до Америки. Придбала квиток на цей корабель, він звався «Нормандія». На борту познайомилась та потоваришувала з дружиною продюсера й зуміла-таки зацікавити його.

Було у них і дещо спільного. Як і її батько, Лазар Маєр походив з України (народився десь між Мінськом та Києвом, він і свій рік народження іноді вказував по-різному, і для паспорта вибрав 4 липня – американський День незалежності), а до Штатів перебрався ще в дитинстві – родина рятувалася від єврейських погромів, які в Російській імперії не були рідкістю.

Ще в дорозі, на «Нормандії», вони підписали дуже вигідний для Геді контракт. Саме там пішла в небуття Гедвіга Кіслер і народилася нова зірка – Геді Ламар.

Такий псевдонім запропонувала пані Маєр на честь танцівниці й актриси німого кіно Барбари Ла Мар, яка рано пішла з життя. Про «Екстаз» та його героїню вирішили й не згадувати – на студії «MGM» панували майже пуританські звичаї. А сам Луїс Маєр був наче батько для акторів та актрис. І його треба було слухатись, як батька.