Тетяна Пахомова - Карпатське танго

– Мені сподобалося, пане Алваро. Я дуже вдячний вам. – Потискую руку своєму наставникові.

– Мені теж приємно було працювати з тобою, лікарю Андре. Коли повториш зо двадцять таких ось операцій, буду спокійний за твою підготовку. Тепер сієста. Ми її заслужили.

Ну що ж, сієста – то святе. Час найбільшої спеки, коли все живе падає з дерев перестиглою грушею в тінь. Зайва активність тоді шкодить усім. Спокій, сон чи невеличка прогулянка розуму…

Увечері телефоную Ізабель:

– Привіт, мої любі! Як ви там?

– Привіт, Андрі! – Голос дружини втомлений. Вона чомусь покашлює. – Добре ми, добре. Трохи важко без тебе. І діти сумують. Марія в школі побилася…

– Овва! З ким? Через що? – не можу стримати здивування.

– Татусю, привіт… Я була права! Ти сам казав бути бійцем, – торохкотить мала в слухавку. – Я заступилася за свою подружку Софі. Хлопці назвали її товстою свинею. А вона так плакала! У неї буде травма дитинства!

– Ти молодець, Маріє! – заспокоюю доньку.

– Тату, тату, а мене вчителька в школі похвалила! – проривається голос Домініка. – А дядько Ґільєрмо на вихідні візьме мене в гори!

– Ти теж боєць, Домініку! В Україні про таких кажуть «козак»!

– А в Гондурасі, тату?

– Ти… ти справжній вождь Лемпіра!

Мені раптом дуже хочеться повернутися до своєї сім’ї, аж до болісного щему всередині. Не треба викохувати того в собі…

– Дайте слухавку мамі… Ізабель, я дуже всіх вас люблю… Скоро тут буде карнавал – я куплю нам квитки, гаразд?

– Це майже чотири години польоту, – вагається дружина.

– Люба… Один самотній чоловік на великій відстані весь час думає про тебе… Ну дуже самотній…

– Гаразд. Мені подобається твій благальний голос. Приїдемо, – обіцяє Ізабель. – Ми розвіємо самотність того чоловіка. І Ґільєрмо з Кончітою приїдуть. Але місця мають бути найкращі!

Середина лютого. Спе-е-е-ка-а-а… Неймовірна-а-а-а… Її не полегшує навіть пасат з Атлантики. Температуру підсилюють сотні тисяч туристів з усього світу. Їхні розпечені тіла випромінюють не менш палке бажання пізнати найспокусливішу, найкрасивішу у своїй гріховній відвертості традицію карнавалу в Ріо-де-Жанейро. Фієста-а-а! Лише частини двадцятого століття Бразилії вистачило, щоб місцеві веселі театралізовані бійки тухлими яйцями під час зустрічі Великого посту перетворилися на кількаденне костюмоване буйство танців, музики й людської плоті. Яке там тривіальне «Бувай, м’ясо!»… Уже як довгі сорок днів до Великодня і стримувати свої апетит та пристрасть, і поводитися, як кастрований представник чернечого ордену, то треба наостанок так нагрішити, щоб кожен день із сорока наступних було чим потішити і пам’ять, і язик, і настрій.

Португальська традиція передсвяткового бешкету замісила в Бразилії круте тісто із соковитими барвами африканської матриці й тваринним ідолопоклонством індіанців. Самбодром – велетенська сімсотметрова вулиця для проведення карнавалу – сьогодні перетворився на багатомовний Вавилон. Його призначення – народити таку хвилю радості й енергії, що спонукала б весь світ знову заговорити мовою злагоди, що зайшла б у вуха невидимого Бога й змусила б Його почухати маківку в глибокій задумі: «А що, може, повернути їм усе-таки одну мову? Може, не будуть більше турбувати мене своїми вежами? Нехай живуть у мирі, сексі й радості?..»

Фієста-а-а!.. У нас дуже вигідні місця в середньому ряду. Пригортаю до себе Ізабель. Десь удома вона примудрилася застудитися й трохи покашлює. Каже, через купання під водоспадом. Відчуття свята наповнює нас молодою пристрастю. Ґільєрмо в рожевому блискучому циліндрі обіймає Кончіту. Відколи я бачив її востаннє, вона ще більше розквітла. Біла прозора сукня дає простір для лету чоловічої фантазії. Та сьогодні і чоловіча, і жіноча увага прикута до середини самбодрому. Чорношкірий товстун, якого обрали на роль короля Момо [16] Король Момо – король карнавалу в деяких країнах Латинської Америки, передусім у Бразилії й Колумбії. Його поява знаменує початок карнавальних урочистостей. Кожен карнавал має власного короля Момо, якому під час свята часто вручають ключі від міста. Для цієї ролі традиційно вибирають високого й огрядного чоловіка. , піднімає вгору символічний ключ від міста й гучно оголошує старт святкової ходи шкіл самби.

Тисячі тіл звабливо й ритмічно вихиляють стегнами в пов’язках із пір’я неймовірних кольорів. Папуги ара сьогодні злетіли зі своїх верховіть. Той, хто високо літає, може дозволити собі виділятися. Віват, розмаю кольорів!