Тетяна Пахомова - Карпатське танго

Ну що ж, тепер у мене попереду довгий шлях освоєння і рино-, і хейло-, і абдомінопластики, а також фейсліфтингу й ще понад двох десятків пластик – повноцінних хірургічних втручань, кожне з яких здатне покращити зовнішній вигляд людського тіла. Хоча… Як показав час, у більшості випадків я таки займався навіть не вдосконаленням тіл, а поверненням їх до початкового стану. Вікові зміни організму – повільна смерть привабливості. Молодість, рух, кохання й секс – постійні супутники краси. Викинь із цього ряду щось одне – почнеться пришвидшене цокання твого біологічного годинника. З втратою колагену шкіра втрачатиме молодечу пружність і привабливість, брак емоцій запустить зміну гормонів і невідворотне накопичення жиру, зменшить блиск волосся та очей і прибере променисту усмішку з обличчя. Поступово дзеркала зі стелі в спальні почнуть мігрувати до коридору, і залишиться врешті-решт невеличке дзеркало в темному кутку біля вхідних дверей.

Ріо – дивовижне місто. У ньому всі розуміють, що призначення людини – рухатися, кохатися й любити життя. Безкінечні марафони людей в однакових футболках – за порятунок тропічних лісів, папуг ара, далеких білих ведмедів. Безліч спортивних майданчиків найнесподіванішої форми, а на них – азартна молодь з акробатичними пасами-передачами, вивертами й переможними криками. А футбол у Бразилії – це взагалі національний діагноз. Довго я навіть вважав, що деталь прапора, ота частина небесної сфери, що навіки зафіксувала щасливе поєднання зір у мить здобуття Бразилією незалежності понад століття тому, – звичайнісінький футбольний м’яч. Ледь зіп’явшись на ноги, хлопчаки марять футболом. Є м’яч – добре, нема – не біда: ним стає все, що здатне котитися, навіть смішні панцирники-броненосці. Усі дворики заповнені майбутніми Пеле й Роналду… Стрункі й гнучкі серфінгісти на атлантичних хвилях. Шалені велосипедні вуличні перегони. Фітнес-центри й спортзали на кожному кроці. Усі ловлять свою хвилю невпинного руху й фізичного вдосконалення. Бути молодим – насамперед значить бути спортивним. Це нові знайомства, нові пригоди, це рух.

Що відчуває людина, дивлячись на енергійних і струнких людей навколо себе? Доки це бажання бути серед них, доти й вона молода. Я почав бігати вранці. Серце гігантського міста – вічнозелений парк Барра-да-Тіжуко з понад ста тисячами дерев-велетнів. Місця завжди у всіх великих містах або бракує, або бракує катастрофічно, та ще століття тому бразильці зрозуміли, що ліс для них – основа життя, і віддали центр Ріо частинці тропіків так, як віддають найкраще місце найдорожчому гостеві. Тут не просто викохана сонцем і людьми величезна зелена зона. Парк змушує людей сприймати світ крізь призму живої зелені й симфонію звуків її неймовірних мешканців. На широких алеях Тіжуко щоранку можна зустріти сотні спортивних людей. Стрункі, різнокольорові, білозубі, вони стають часточкою енергії завше молодого тропічного лісу. Кожен рух м’язів відгукується викидом у кров ендорфінів – гормонів радості й щастя. Є й легший шлях до їх вироблення – догодити собі смачними наїдками, але це шлях ледачих. Або моїх майбутніх пацієнтів. А моє тіло й моя професія повинні злитися в єдине ціле, щоб створити цілковиту гармонію і для мене, і для потенційних пацієнтів. Після годинної пробіжки тут я дістаю енергію усміхатися, навчатися й цікавитися життям навколо. Насправді всі, як і я, пробігають через живу зелену модель людського суспільства. Люди ж зовсім як рослини в тропіках: одні стрімко йдуть угору, обходять і використовують інших; деякі вражають буйним цвітінням, коло них плодоносять інші, неподалік мовчки вмирають старі велетні. Проте вони не нарікають одне на одного. Просто поєднують усі земні стихії, відгукуючись життям на сонце, тепло й воду.

Тут не помітні сліди смерті. Це безперервне свято життя. З перемогою вічної молодості, кохання й руху вперед. Біжу, вдихаю нові несподівані квіткові аромати, усміхаюся привітним людям. Ми всі вчимося поважати і ліс, і одне одного. Істина сонця, істина лісу… Тоталітарні Радянський Союз і Куба видаються далеким і неприємним спогадом. Шкода, що гарні країни з волі диктаторів перетворюються на суцільну розбиту шибку. Тільки тепер я відчув смак справжнього життя. Потрібно навчатись у тропічного лісу. Зрозуміти, що в кожного свій час зростання, цвітіння й дозрівання думок. Такий, а не інакший, і його треба прийняти, а не критикувати й нав’язувати щось інше. Думаю, що тоді сонце істини зійде над лісом. Повага до природи й турбота про ближнього – те, що забезпечує наш рух уперед. Це як основна заповідь лікаря. Не нашкодь… словами, ідеями, звичками, вчинками святу життя.