Тетяна Пахомова - Карпатське танго

Якийсь елемент несправжнього є і в мені, і в дружині. Воно було б непомітним для тисяч сторонніх очей, та не для мене… У пам’яті залишилися яскраві картини нашого печерного кохання, незабутні вечори й ночі у Львові та на Кубі. Час наче омивав полотна спогадів чистим весняним дощем, і вони мінилися новими відтінками. Згадуючи все це, я насолоджувався тими митями, як чудовим серіалом, продовження якого, проте, не мало тепер такого яскравого й чуттєвого сюжету. Може, це говорить мій егоїзм кохання? Чи просто егоїзм, здатний відсунути навіть базові інстинкти? Життя не кавун: ніхто з нас не може поділити свою душу на рівні частини між усім, що вважає дорогим у житті. Напевно, після одруження й батьківства моя робота все-таки урвала собі більшу скибку. Адже сім’ю я вважав чимось стабільним і таким, що завжди буде поруч.

– Може, заведеш собі коханку? – порадив якось під час зустрічі за пляшкою віскі Ґільєрмо. – Нічого так не розганяє кров по тілу, як нова жінка. Тоді наче заново народжуєшся, – солодко потягнувся у фотелі.

– А ти вже народжувався після Кончіти?

– Вона ще не давала підстав, справляється добре. Нехай у мене не завжди прибрано й вчасно випрасувана сорочка, але я… – Ґільєрмо задоволено примружив очі. – Я почуваюся коханим. Дружина виділила мені найкраще місце у своєму житті. Знаєш, вона каже: «Діти колись підуть, а я залишуся з тобою. Тож спочатку ти, а потім діти…» Але, як відчую щось подібне до твого, то не вагатимуся. Я не кінь, сам собі пута надівати не стану.

– Напевно, Ґільєрмо, я просто виріс зі своєї шкіри… Як та кайсака – пам’ятаєш, тоді, кілька років тому? – Віскі прояснило думки й пустило їх у вільне плавання.

– Добре, що ростеш, – усміхнувся друг. – Це шлях до вершини. Опісля тільки вниз.

Раптово я зрозумів, чому все, що доти здавалося прийнятним, почало бачитися сірим і надокучливим. Моє розмірене життя ставало плавним спуском із вершини. Бунтівник, що завше сидів усередині мене, почав нудитися й просити руху вперед. Залишалося пильно роззирнутися в пошуках наступної своєї вершини. Доля завжди вправно робила розмітку мого життєвого шляху й надсилала сигнали, а я просто мав побачити їх. Людина, що запитує, завжди отримує відповіді. Тканина невидимої темної матерії Всесвіту плавно перекочує запитання й пружинить інформацію-відповідь якомога ближче до тебе. Вона не завжди в словах, буває і в снах, у зустрічах із потрібними людьми, у випадково підслуханих розмовах…

Минуло майже два роки, і нарешті одного вечора я знайшов свій дороговказ в інтернеті. Спасибі тобі, світова павутино! Католицький університет Святого Понтифіка в Ріо-де-Жанейро оголошував міжнародний конкурс на навчання за напрямом «Естетична медицина». Втупившись у монітор, я довго зважував плюси й мінуси нової мети. Вона потребувала всього мого попереднього лікарського досвіду й водночас надихала рухатися вперед. Той прогрес, як не дивно, був продовженням моєї дитячої мрії про бездоганну красу й нові світи. Новий світ потребував як не зречення, то часткового жертвоприношення від зручного й усталеного світу сьогодення. Та геть роздуми: ще не відомо, чи я пройду. Подам резюме й усі необхідні документи, а там час покаже. Мимохідь повідомив новину Ізабель. Дивно, та вона зреагувала спокійно:

– О, це було б чудово. Бразилія – гарна країна. І краще розвинута за Гондурас.

– Може, відсвяткуємо? – бентежний азарт повертає мене в юність.

Дружина пригортається до мене, і на мить у її очах спалахують колишні бешкетні вогники, однак хутко згасають.

– Шкода… Спасибі, коханий, та маю невідкладний виклик до клініки. Зроби уроки з дітьми, гаразд?.. А завтра, може, і відсвяткуємо…

– Люба моя, де ти бачила вибухівку з таким витривалим детонатором? Завтра це вже буде сир із пліснявою.

– Я люблю сир. Навіть із пліснявою, – промовляє дружина вже з порога.

Так, але феєрверк дає відчуття свята і його довго згадуєш…

Шкода, що вона не вибрала вибухівку сьогодні…

Маленька Португалія спритно обійшла свою більшу і єдину європейську сусідку Іспанію в тривалих історичних перегонах, закріпивши за собою поділом по папському меридіану [15] Коли 1493 року Х. Колумб повернувся до Старого світу, відкривши нові землі, це повідомлення загострило відносини між Іспанією й Португалією. Доти першовідкривачем усіх нових шляхів до Африки була Португалія. Вона діставала всі землі на південь від Канарських островів. Але іспанський король Фердинанд і його дружина Ізабелла не збиралися поступатися своїми правами на відкриті землі, у зв’язку з чим звернулися до Папи Римського Олександра VI. Папа постановив, що за 600 км на захід від Азорських островів на мапі потрібно провести вертикальну лінію (так званий папський меридіан), на схід від якої всі землі належатимуть Португалії, а на захід – Іспанії. великий, різнобарвний і дуже ласий шмат Нового світу. Бразилія – донька Португалії й моя нова батьківщина. Якщо місто Бразиліа – її командний пункт, Сан-Паулу – руки, то Ріо-де-Жанейро – душа, скарбниця історії й традицій.