Богдан Жолдак - Нестяма

Далі. Про що пише Б. Жолдак? Хто його герої? Чи «типові» вони і в яких «типових обставинах» живуть і діють? Які ідеали сповідують? Які почуття своїми словами і вчинками викликають у читача? Якщо хто-небудь з нестійкими нервами (чи, як застерігав В.Винниченко, «без брому») спробує відповісти на ці запитання, то такого до-питливця можуть чекати наслідки найнепередбачуваніші.

Справді-бо: персонажів, якими «оперує» прозаїк, у чистому вигляді «в природі» майже не існує. Вони «населяють» собою якісь ефемерні ситуації, обговорюють якісь далекі від життєвої доцільності теми, коять вчинки, що й близько не межують із нормальною людською логікою. Одне слово, живуть у світі ірреальних обставин і почуттів. З чого і з кого списував письменник свою прозу — навряд чи візьметься пояснити навіть найвищий літературний Бог. А раз так, то резонно спитати: в ім’я чого все це пишеться? Аби просто побавитися словами, погратися в літературу, збавити зайвий час?

Не поспішаймо з присудами. Бо, незважаючи на всі щойно викладені резони, вони є тільки поверхневим поглядом на явище з назвою «Богдан Жолдак». Істинна ж його суть до розкриття надається нелегко й не одразу. Не береться осягнути її вповні й автор цієї статті, хоч би як того прагнув. Передусім, либонь, маємо визнати: проза Б. Жолдака — неоднозначний і неодновимірний продукт літератури перехідного періоду, коли любенько почили в Бозі усталені погляди на суть і призначення художнього слова, канони, приписи, рекомендації... і так далі, й таке інше... Література перестала бути прогнозованою, підпорядкованою певним стереотипам, узгодженою з написаними кимось «нагорі» законами творення й існування. Нові суспільно-політичні обставини дали небувалу проекцію на суть і зміст літературної творчості, дивовижні метаморфози якої, можливо, найвиразніше виявилися саме в прозі Б. Жолдака.

Її повна розкутість, абсолютно вільне, автономне дихання, її максимальна незалежність від будь-яких ідеологічних і фахових рецептів стали, по-перше, відповіддю сформованої в нових історичних реаліях художницької свідомості на вічний спочин догматів соціалістичного реалізму, а по-друге — актом свідомого подразнення закостенілого уявлення про «красне письменство», «канонізованого» і значною частиною його продуцентів, і його споживачів. Оцей другий чинник, на моє переконання, є домінантою творчого начала Богдана Жолдака.