Ник Ремени - Не плач, кохана!

Від несподіванки здригнувся. Мене прорвало. Повернувся до Пашки. Стиснув цеглу, кинувся на Косяка. Готовий був убити його замість Ольвача. Такої злості, яка мною оволоділа, здається, ніколи не відчував.

Косяк перехопив мою руку, позадкував назад і злякано залепетав:

— Ти що, Кулінар?! Угомонись!

Викинув цеглу. Пішов до драбини.

Пашка потягнувся за мною:

— Ти того. Кинь свої закидони. Краще косячком тебе пригощу.

Взяв цигарку. Жадібно затягнувся. В моїй голові одразу посвітлішало. Напруга спала. Я зрозумів, що сьогодні вже втратив можливість поквитатися з капітаном. Вже зовсім спокійно сказав:

— Ти не гони пургу. Шию відразу зверну. Потрібні ви мені. Дещо сховав тут. Прийшов, а його поцупили. Ти краще під гарячу руку мені не попадайся. Уб'ю!

— Знайшов де ховати.

Коли я опустився вниз, мене зустрів Миша. Він виходив з будівлі з прутом арматури, загорнутим ганчіркою.

У всіх людей на виду. З вишок його могли засікти охоронці і прийняти відповідні заходи за застосування холодної зброї.

Підскочив до Миші, вирвав арматуру. Перш, ніж він встиг схаменутися, викинув її.

Молдаван підняв з землі цеглину.

— Я його все одно урою, — вимовив і кинувся за Рябим.

На щастя, Ольвач, ніби відчувши небезпеку, зник за дверима прохідної.

Розчарований Модаван викинув цеглину. Обернувся до мене:

— При першій же можливості я його все одно урою.

Після розмови з Рябим мене на постійно перевели на хімкомбінат. Незабаром тут будуть виробляти лугу, пральні порошки. А зараз ми ударно споруджуємо важливий об'єкт, який в цьому році повинні здати в експлуатацію.

Тому його зміцнюють кадрами, що, на думку начальства, дасть можливість своєчасно здати об'єкт.

Вася Козлов передав через знайомих маляву, у якій в кількох словах сповіщав, що у Клави все обличчя в синяках. Вона виглядає блідою і пригніченою. Ні з ким не розмовляє. Нікому нічого не пояснює.

Я знайомився з новим об'єктом, який ні в яке порівняння не йшов з тим, де я провів дорогі моєму серцю дні. З жінкою з осиною талією, з тонкою білою шкірою. Невідомо, звідки у неї бралися сили, щоб відтягувати мішки, в суцільному тремтінні механізмів зав'язувати ці мішки, дихати борошняним пилом.

Мені не вистачало Клави. І силуети ще не опоряджених, але вже побудованих виробничих багатоповерхових будівель мене не радували, а гнобили своєю сірістю і масивністю.

Почуття туги і жалю посилилося, коли через кілька днів я отримав від коханої маляву.

Вона писала, що Рябий її по-звірячому побив, але бігав кілька днів, щоб її не відправили в психлікарню. Читав і нічого не розумів, бо не пам'ятав себе. До крові подряпав своїми нігтями свої пальці. Мені здавалося, що моє серце зараз зупиниться, світ перестане для мене існувати, тому що він неправедний, якщо кожен може познущатися над безневинною живою людиною. Ромашкою на тоненькій стеблинці, яку може в будь-який час зламати груба рука.

Листочок випав у мене з рук. Полетів на землю, я поспішив підняти його, щоб, не дай Бог, не побачив хто-небудь з охорони.

Продовжував читати рядки, які ятрили мою душу. Він її попередив: якщо надалі комусь поскаржиться, надумає покінчити з собою, він зробить так, що їй буде не до чоловіків.

Вона просила мене більше не наближатися до Рябого. Йому нічого не варто відправити мене на той світ.

Якби мені в цю хвилину попався Ольвач, я б його вбив, чим доведеться, не розтулив на горлі руки до тих пір, поки він би не захрипів. Але, на жаль, він сьогодні не з'являвся і вже не з'явиться. Але що мені відповісти Клаві? Куди мені подітися зі своєю безпорадністю?

Що я можу з ним зробити? Абсолютно нічого. Моя справа — топтати землю, валити дерева, виконувати найважчу роботу, отримуючи натомість юшку з підозрілими шматочками залежалої риби.

Кілька днів не міг прийти до тями. Кілька днів не знав, що написати Клаві. До всього звик у таборах. Не сприймала душа. Змирився. Але коли над твоєю жінкою відкрито знущаються, а ти не можеш нічого зробити. Це переходить всякі межі.

11.04.1952 рік

В цей час події на новому об'єкті втягували мене в свій кругообіг. Я не маю права обійти їх стороною.

Мене зарахували в невелику бригаду, яка займалася виготовленням бетону. Служба головного механіка з вільнонайманих змонтувала бетономішалку. Вона являла собою металеву обертову грушу. Туди подавалися вода, щебінь і цемент. Займався цим вчорашній випускник школи Коля Ледньов. Виключно тихий, мрійливий і безвідмовний хлопчина зі служби головного механіка.