Ник Ремени - Не плач, кохана!

Кілька слів про Черчиля. Це невисокого зросту чоловік з починаючою лисіти головою. Досить молодий. Навчався в партшколі. Але залетів на крадіжці. У кампанії, в яку він втягнувся, пили, гуляли, дівок водили по готелях і квартирах.

Незважаючи на те, що кампанія складалася в основному з дітей обласного начальства, яке давало синам на дрібні витрати, грошей не вистачало. Почали займатися крадіжками. Чим далі, тим більше. Коли пограбували ювелірний магазин, на наступний день на них вийшли лягаві.

Справу передали до суду. Там Віті Черчилю, враховуючи те, що він з району, його батьки були простими роботягами, запропонували за гроші взяти всю відповідальність на себе. Так впливові батьки вигородили своїх дітей і Вітю заспокоїли: за груповуху більше дають. Не треба за собою тягнути у в'язницю ще когось.

Віті не залишалося нічого іншого, як зізнатися у пограбуванні магазину. І ось тепер він тягнув лямку за всіх.

Черчіль любив розповідати про міжнародне становище, про політиків, читав мораль тим, кого виховував Соломон, але більш всього досяг успіху в картах. Грав в очко. І майже завжди вигравав.

Багато хто сумнівався в його чесності, але довести, що він махлює, ніхто не міг. Таким чином, переклади та інші мізерні надходження ув’язнених осідали в кишенях Черчіля. Він міг собі багато чого дозволити, про що ми тільки мріяли.

Черчиль жив у Сімферополі, часто бував в Одесі. Тому вони з Костею швидко зійшлися.

Але мені так здається, що вони доповнювали один одного. У Кості була сила, а у Віті — гроші. Де силою, де грошима, але вони завжди домагалися свого, що дозволяло їм досить безболісно відбувати строки ув'язнення.

Я дістав ретельно приховану пляшку горілки, порізав сало, цибулю і хліб. Соломон розлив горілку. Василь Іванович кілька разів подивився в мою сторону.

— Не бійся, — заспокоїв його Черчіль. — Це людина перевірена.

Василь Іванови випив з нами, посидів кілька хвилин і пішов у своїх справах.

Розчервонілий Черчіль урочисто сказав Окуджаві:

— Діставай гітару.

Окуджава витягнув із схованки стару, розмальовану гітару, заспівав:

Що робить талант. Нам багато чого не подобалося в Окуджаві. І його прагнення зблизитися з Косяком, щоб мати когось з чоловіків, на халяву докурити бичок. Він і сам був не проти стати літерою «Г» або прийняти іншу позу, щоб йому почистили очко. Тільки спілкування з Молдаваном, Чубом і мною утримувало його від непродуманих вчинків. Пізніше Соломон, дізнавшись про такі схильності Окуджави, попередив його, якщо щось подібне трапиться, щоб той не наближався до нього на гарматний постріл. Любитель жінок, горілки і анаші стримував себе з останніх сил, щоб не перекинутися до Косяка, де його чекало, як йому здавалося, більш привільне життя.

Окуджава мало замислювався над вчинками та їх наслідками. У борделі життя текло само собою, кожен день приносив задоволення. Він не шкодував про те, що трапилося, йому хотілося ловити приємні моменти навіть за колючим дротом.

Ми багато чого прощали Окуджаві за його приємний голос, простоту і задушевність виконання пісень. Здавалося, що він співав не голосом, а душею.

Він діставав нас своєю простотою, талантом, який дається людині від природи, важливо тільки його не закопати в собі, виплеснути назовні для людей.

Мене пісня зачепила за живе, моє життя теж, як швидкий потяг залишає позаду роки, а нічого не зроблено. Моє щастя поряд, але я не можу їм милуватися, тому наші з коханою жінкою почуття топчуть хромові чоботи Рябого. «Не журися і не плач, кохана, — подумки звернувся я до Клави. — Я все одно зупиню нашого кривдника в його ганебних намірах. Не дам йому знущатися над нашими почуттями. Не сьогодні, так завтра. Недовго залишилося ходити вертухаю з наганом у руці. Він своє отримає».

Згадав не байдужого до всього, що відбувається, Мишу Молдавана. Він сказав мені:

— Тут, як на фронті. У тебе немає вибору. Або ти прикінчиш його, або він тебе. Інших варіантів немає.

Останнім часом я приховую від Миші свої наміри, знаючи його заводний характер.