Ник Ремени - Не плач, кохана!

Справа в тому, що і він, і я думаємо не тільки про те, як покінчити з Ольвачем. Мене особисто найбільше хвилює, щоб після його смерті я не залетів під вишку або на новий строк. Коли нас з Клавою звільнять, ми проведемо на волі з нею все життя. Не тут, за колючим дротом, а на Батьківщині, в Україні.

Дістав зошит, вирвав аркушик. Події останніх днів втягнули мене в свій кругообіг, відтіснивши на деякий час на другий план думки про Ольвача і про наше з Клавою щастя. Думав, як же можна знищити звіра на двох ногах.

Я згадав слова дядька Петра, що за колючим дротом не треба висовуватися. Бути сірим мужичком, маленькою мишкою, щоб не загриміти на новий термін, вирватися на свободу. Але ніколи не втрачати свою гідність. Життя ставить нас в такі умови, коли треба приймати рішення. Або опускатися до самого дна, або поставити на кін саме своє існування, але захистити свою честь і честь дорогої тобі людини.

Ніколи не відправив на той світ жодної живої істоти. Невже у мене здригнеться рука, щоб прибрати погань?! Так. Це стаття кримінального кодексу. Так. Це порушення закону. А він його дотримується?!

Дотримуються законів ті, що відправляють за ґрати сотні тисяч невинних людей. Вся країна переповнена таборами. Чи є хоч крапля співчуття у тих, хто позбавляє права повернутися в свої рідні краї тим, хто відсидів і спокутував свою провину?!

Йду від братви вбік, роблю записи не для сторонніх очей.

Але далася взнаки безсонна ніч. Написав кілька рядків. Не помітив, як заснув.

Мене розбудив Соломон. Він тримав у руках аркуш і говорив:

— Недобре замишляєш, Кулінар. Ох, недобре!

— Ти що, стежити за мною найнявся. Нічого я не замишляю.

— Як нічого. Читаю: «Оль». Як я розумію, Ольвач. «Цегла. Підйомник. Арматурою по голові. Впав з другого поверху. Струм високої напруги…». За що ти хочеш розправитися з Ольвачем?

— Звідки ти взяв?

— Говори, Кулінар. Інакше буде гірше для тебе.

— Мені нічого не залишається робити, як знищити його фізично. Він знущається над моєю коханою жінкою, — відкрив всю правду я.

— Тебе одразу пов'яжуть і відправлять рубати тайгу.

— Я хочу зробити так, щоб про це ніхто не здогадався. Нехай йому на голову впаде цегла, нехай по необережності він сам впаде з даху, нехай його вб'є струмом високої напруги.

— Правильно мислиш, Кулінар. Не розумієш тільки одного: якщо ти сам знищиш Рябого, щастя з Клавою вам не бачити. Запроторять вас по різних таборах. Ти основну частину життя будеш рубати тайгу, а Клаву будуть використовувати вертухаї, поки вона не втратить привабливість.

Соломон порвав на дрібні шматочки листочок з моїми записами.

— Допоможу тобі. Друг все-таки. І готуєш кльово. Тільки ти в це діло не лізь. Коли слідаки стануть розбиратися, ти повинен бути поза підозрою.

Я розгубився від такого повороту нашої розмови. Не поспішав викладати свої думки.

Миша теж щиро хоче допомогти, але може все зіпсувати. Невідомо, що надумав Соломон.

— Що ти мовчиш? — запитав мене він. — Я тобі друг? Чи, може, не зовсім?

— Друг. Але я боюся, як би не нашкодити нашому з Клавою звільненню. Миша теж рветься допомогти…

— Чому ти не став звертатися до мене? Або ти думаєш, що я все зіпсую?

— Я не думаю. Я боюся.

— Ну і дурень же ти, Кулінар. Ти думаєш, тільки ти ненавидиш Рябого? Він багатьом кісткою в горлі стирчить. Ми підберемо виконавця, зробимо так, щоб комар носа не підточив, щоб ви з Клавою чесно відбули свій термін і на волі провели решту свого життя.

— Соломон, ти це серйозно? Я не вірю своїм вухам.

— Я за свій базар відповідаю. Міг би не питати. Якщо ми не будемо допомагати один одному, хто нам може допомогти? А? Хто?

Я невимовно здивований і втішений словами Соломона. Незважаючи на мою ненависть до Ольвача, чи зможу його знищити? Це перше питання. Друге. Як вийти чистим з води? Не загриміти на повторний строк, не втратити Клаву назавжди.

— Що за це ти вимагатимеш від мене?

— Не парся. Я з друзів нічого не вимагаю взамін. Він думає, що ми падло, сіра безлика маса. З нами можна поступати, як йому надумається. Взяв у руки наган і він вже Бог, цар і генеральний секретар. Побачиш. У нас вистачить сил, щоб поставити цього негідника на місце.

На радощах хотів написати Клаві маляву з натяком. Узяв аркушик паперу, написав: «Мила Клава. Хочу повідомити тобі радісну звістку…». Ще не встиг дописати, як моє плече стиснула міцна рука Соломона.

— Доповідну оперу пишеш?

— Треба Клаву порадувати.

— Наказую: мовчати. Про нашу розмову не повинна знати жодна людина.