Ник Ремени - Не плач, кохана!

У гіршому випадку, слідчому нічого не варто було дізнатися, що він знущався над Клавою. Про це знало її оточення. Капітана могли запроторити років на десять у виправний табір.

Там його в кращому випадку могли опустити, в гіршому — відразу б вбили.

Коли капітан проспався, він попросився на прийом до начальника табору.

— Чув, у баб сталася незвичайна подія. Зоріну насилу врятували.

— Так. Всі грішать на тебе. Ти перед цим над нею знущався, потім напоїв до безпам'ятства, — сказав генерал.

— Що було, то було. Від вас у мене немає секретів. Але я думаю, що цим фактом не можна давати розголосу. Дійде до обласного управління, нас повісять за одне місце.

— Ти відповідай за себе, — генерал хотів цим сказати, що Ольвач уже допускав грубі помилки, за які йому не довелося відповідати.

— Сьогодні я, завтра інший може залетіти. Ми не безгрішні.

— Іди! Подумаю. Потім прийму рішення.

«Думай, думай, — повторював про себе Ольвач. — Якщо розгориться скандал, ти теж не залишишся осторонь. Тобі теж дещо нагадають. Ти теж не святий, старий залицяльник».

Скандал із Зоріною зам'яли. Про це говорили тільки пошепки. Ольвач наполіг, щоб Клаву не відправили до психлікарні.

Він кілька разів викликав її до себе і сильно бив. «Вчив», як треба поводитися з офіцерами табору.

02.04.1952 рік

В той день ми працювали на новому об'єкті. Коли я дізнався, що сталося з коханою, довго не знаходив собі місця. Таке не можна прощати. Треба Рябого негайно знищити. Або він буде продовжувати знущатися над Клавою і при нагоді знищить мене. Перед цим продумував десятки варіантів, щоб ні Клава, ні я не постраждали. Але сьогодні терпіння моє лопнуло. Вирішив його прикінчити де-небудь у темному приміщенні.

Що мене можуть відразу ж окільцювати в наручники і накинути ще такий же термін, мене не хвилювало.

Краще я загину, ніж капітан буде знущатися над Клавою. Доведений до відчаю, з самого ранку встановив стеження за капітаном. Миша зголосився мені допомагати.

Рябий зайшов у роздягальню Моториста, де ми ще сиділи всією бригадою. На наших очах обнишпорив все.

Показав на наручний годинник:

— Сидите? Скільки можна сидіти? Солдат спить, служба йде?!

— Наряд ще не отримали, — мирно пояснив йому Черчіль.

— Негайно забирайтесь геть! До бетономішалки ні пройти, ні проїхати! А вони наряду чекають!

Вся бригада вискочила на вулицю. В роздягальні нікого не залишилося, крім Моториста, який без наряду не поспішав на об'єкт.

Ольвача попустило. Як ніяк, зрозуміли його з півслова. Він навіть посміхнувся і продовжив свою ходу по будівництву. Ретельно оглядав високий паркан з колючим дротом. Щоб не було порушено огорожу.

Вночі об'єкт охороняється цивільними. Сімдесятирічним дідком. У будівельному управлінні не розкидалися грошима. Вважали, що на об'єкт, через обнесений колючим дротом і високим парканом, з єдиною, обладнаною за всіма правилами прохідною, ніхто не зможе проникнути.

У таборі дотримувалися іншої думки. Паркан і колючий дріт не можуть вирішити всіх проблем. Вночі можна очікувати різних провокацій. Тому периметр хімкомбінату треба щодня ретельно оглядати.

В одному місці Ольвач побачив дірку в колючому дроті і довго возився з нею, поки не ліквідував її. В іншому місці хтось перекинув через паркан підігрів: буханець хліба і близько кілограма кільки, які були загорнуті в «Правду». Капітан підібрав підігрів і гордо пішов далі.

Спостерігав за ним здалеку. Коли він зайшов в основне виробниче приміщення, я по зовнішній металевій драбині за кілька секунд вискочив на дах. Миша залишився внизу, щоб заздалегідь попередити мене про появу Рябого.

Взяв цеглу. Притиснувся до фронтону. Мої руки дрібно тремтіли. Застиг на тому місці, де знаходився вихід з будівлі. «Тут я його і уб'ю — подумав. — Будь що буде. Сім бід — одна відповідь».

Рубікон вже перейдений. Він продовжує знущатися над Клавою, незважаючи на наші слізні прохання. Що ми — не маємо права любити один одного? Мене охопила злість. «Він не людина, він — тварина. Повинен отримати своє. Я ніколи не змирюся, щоб знущалися над моєю коханою», — продовжував обурюватися.

Терпляче чекав сигналу Молдавана. Головне — точно й вчасно опустити цеглу. Не помилитися. Розрахувати все до дрібниць.

Мишко подав знак рукою: Ольвач виходив з будівлі.

Я весь напружився. Коли вже збирався відпустити цеглу, мене покликав Косяк.

— Кулінар! З даху спущу! Рачком поставлю! Стежиш, сука, за нами.