Ник Ремени - Не плач, кохана!

Заспокоєний капітан знову сів за стіл. Закурив цигарку. Посунув подалі від себе наган.

Дістав з шухляди столу маленький паперовий кульок. Він відкрився. На темну поверхню посипалися цукерки «подушечка».

Ольвач остаточно заспокоївся. Перевернув кульок. Коли він став порожнім, викинув папір в урну. Подушечки невеликою гіркою височіли над поверхнею столу.

Він наказав Клаві зайняти місце на стільці поруч. Відкрив ящик столу і дістав звідти дві склянки, які називали малиновськими, і пляшку горілки. Постукав ножем по сургучу. Коли коричневий шар крихкого сургучу відвалився, тим же ножем відкрив металеву пробку.

Налив по повній.

— Не соромся, бери, — сказав, бачачи, що Клава не доторкнулася до склянки.

— До барака не дійду, — відповіла вона, не піднімаючи очей від столу.

— Не бійся, доведуть і покладуть.

Ольвач взяв склянку, подивився на Клаву, яка продовжувала вивчати порізану поверхню столу. Сунув їй в руки стакан. Сказав:

— Пий! Чи ти все-таки хочеш, щоб я запросив хлопців?! Ти повинна радіти, що на тебе звернув увагу капітан, що не дісталася нарику або ковирялці, доходязі, на зразок твого жениха.

— Анатолій Іванович! Відпустіть мене. Господом Богом прошу. Відпустіть!

— Курва, підстилка зеківська. Поки ти тут, ніякого жениха. Я твій єдиний ёбарь. Зрозуміла?!

Капітан підвівся зі стільця. Підійшов до Клави. Простягнув їй склянку. Голосом, що не терпить заперечення, промовив:

— Сказав: пий!

Клава випила до дна, знаючи, що Рябий не відступиться. Закусила цукеркою.

Ольвач налив собі ще. І випив одним залпом. Вже зовсім пьяним голосом промовив:

— Якщо дізнаюся, що трахаєшься з ним, матку виверну, споганю твоє хайло так, що мати рідна не впізнає.

Клава вже не чула його. Її голова упала на стіл.

Жінки-охоронниці затягли її в барак. Затягли на другий ярус.

Вночі Клава проснулася. Довго лежала нерухомо, вдивляючись в темноту. Потім знайшла лезо безпечної бритви. Вона його ховала від усіх, про всякий випадок. Іноді використовувала, щоб щось відрізати, коли виникала необхідність.

На цей раз вона довго не думала. Злізла з нар. Опустилася прямо на бетонну підлогу. Витягла ліву руку і полоснула по ній лезом.

Кілька хвилин, корчачись від болю, вона спостерігала, як на її голі коліна тече липка кров. Потім втратила свідомість і впала на бетонну підлогу.

За Клавою давно полювала середнього зросту жінка з грубими рисами обличчя і хрипким голосом. Хрипким, можливо, тому, що вона постійно курила, стріляла бички в кого доведеться. Звали її Анька Бадья. Ось ця Анька ув'язалася за Клавою.

Вона її до всіх ревнувала. Стала вмовляти разом спати. Клава посилала її подалі.

Одного разу вночі вона залізла на нари. Клава ногами зіпхнула її з другого ярусу. Та впала. Прямо з постіллю стягнула Клаву вниз. Зав'язалася бійка.

Тоді Клава прямим текстом сказала: якщо не відстане, буде мати справу з капітаном Ольвачем.

Це трохи вгамувало пристрасті Аньки. Але вже без особливого нахабства вона продовжувала стежити за своєю любов'ю. Сьогодні по бараку пронісся слух, що Зоріну притягли несвідому. Ледве запхали на другий ярус нар.

Коли всі поснули, Аня вирішила перевірити, як там почуває себе її любов. Помацала порожню постіль. Клави там не було.

«В туалет пішла» — подумала. Але і там Клави не було. Повернулася до нар і ледве не померла від страху: Клава, як їй здалося, мертва лежала на підлозі.

Баддя зі страху підняла на ноги весь барак. Викликали охорону, а потім надавати допомогу Клаві взялася колишній лікар.

Її насилу повернули до життя. Новина розлетілася по всьому бараку. Стала надбанням керівництва табору.

Вранці Клаву викликали до психіатра. Провели з нею відповідну бесіду. Довго питали, що її довело до того, що вона порізала вени. Вона вважала за краще відмовчуватися.

— В такому разі ми відправимо тебе до психлікарні, — зробив висновок лікар. — Нехай там розбираються. Я на себе відповідальність брати не буду. Сьогодні тебе врятували. А завтра?

Клаву не злякала навіть психлікарня. Вона продовжувала мовчати.

З самого ранку в санчастину прибіг Ольвач. Він довго прискіпливо розпитував, що сталося. Але зустрічатися з хворою відмовився. Коли лікар попросив його зайти, щоб допоміг з'ясувати деякі обставини, втік, пославшись на зайнятість.

Повернувся до себе в кабінет. Дістав пляшку і прямо з горла випорожнив її відразу.

Його охопив мандраж. Якби Клава померла, капітан би мав великі неприємності. Найменше, він би міг позбутися кар'єри і засобів до існування. Тому що з його характером підшукати собі іншу роботу було проблематично.