– Одного разу він мене попросив відвезти його на трек. Ну я й відвіз на «Чайку» 10 10 Київський спорткомплекс, призначений для тренувань і перегонів на автомобілях та мотоциклах.
. Спочатку він просто спостерігав за тренуваннями, а потім сказав, що теж хоче спробувати. Я з ним ніколи не сперечався, просто робив, що сказано… У мене там купа знайомих: підвів, відрекомендував… Він спробував. Потім втягся. Купив мотоцикл. Крутий «Судзукі», тисячокубовий, просто звірюка. Купа бабок…
Я вжахнувся. Випадкова травма – і кінець кар’єрі!
– Ще б пак! – погодився Максим.– Там же швидкість під триста! Але він сказав, що йому без цього ніяк. Що часом у нього все просто змерзається всередині, стискається в грудку, і потрібний викид адреналіну, щоб прийти в норму…
Позаду почувся клаксон – кросовер загородив в’їзд у двір, і мій нервовий сусід знизу невдоволено сигналив, розвертаючи свою іржаву «шістку». Максим моментально від’їхав і припаркувався біля огорожі дитячого майданчика.
– Ще разів зо два,– вів далі він,– я возив його до церкви. Він мене викликав, і з бази ми їхали просто на бульвар Шевченка. Там він просив зупинитись у кварталі від Володимирського собору й почекати. Ніколи не говорив, куди йде, але я ж бачив, що до собору. Десь через півгодини повертався, і ми рушали далі…
Релігійні справи бомбардира цікавили мене найменше.
– А коли Сергій завів перший автомобіль – «Хонду», то просто замучив мене. Він же допитливий, усе вивчає, аналізує, зіставляє, перш ніж ступити хоч крок. Так і з машиною. Телефонує по тричі на день: «Максе, де краще заправлятись? А яка СТО надійніша? А як поміняти оте й оте?» Ну й потім уже, коли траплялися якісь косяки на дорозі, він дзвонив. Знав, що в мене є люди, щоб швидко розрулити ситуацію.
– Що за косяки? – зацікавився я.
– Та нічого особливого. Десь за перевищення загальмували, десь подвійну суцільну перетнув… Одного разу алкотестер показав зайве… Зазвичай патрульні в таких випадках телефонують до свого начальства, ті – до клубного, і на цьому рівні все вирішується, а порушникові, як і належить,– пістон. Гайдук із більшою охотою закривав такі проблеми з моєю допомогою.
– Отже, ви таки зблизилися? Чи тут тільки гроші?
Він задумливо пошкріб підборіддя й пирхнув:
– Зблизилися!.. Та в нього взагалі, по-моєму, не було друзів. Ну хіба що якісь футболісти. Правда, час від часу він запрошував мене до себе. Приїжджав ще хто-небудь, і ми різалися в джокер 11 11 Картярська гра, тактика якої нагадує бридж або преферанс.
… І не тільки в джокер. Усі вони там картярі. На базі, в автобусі або в літаку, а іноді й так, на дозвіллі… На гроші здебільшого, але ставки символічні, без дурного азарту.
Макс замовк. Чекаючи на чергове запитання, увімкнув радіо, проскочив поспіль кілька станцій, знайшов якийсь тягучий блюз і трохи додав гучності.
– Як ти гадаєш, нині коло його інтересів не змінилося? – нарешті запитав я.
– Уявлення не маю.
– Ви більше не бачитесь?
– Ні.
– Чому?
– Не знаю. Він перестав користуватися моїми послугами майже два роки тому. Можливо, відіграла роль загибель його приятеля Стаса. Або просто змінив спосіб життя. Та мало що…
Тут задзвонив його телефон.
– Хвилинку…
Відповідав Максим уривчасто, немов відкушуючи фрази:
– Угу, привіт!.. Так, на колесах… До Конча-Заспи? А час?.. Думаю, встигну, збирайся…
Повернувши телефон на кронштейн на передній панелі, він повернувся до мене.
– У мене замовлення намалювалося. Між іншим, від партнера Гайдука. Так що давайте зав’язувати нашу сесію. Усе, що знав, я вам виклав. Навіть із перебором. А взагалі він правильний хлопець, без червоточини. Так і напишіть, якщо справді будете писати. Ну що – прощаємося?
Він скоса глянув на зелені папірці, що лежали на торпедо.
Я кивнув і виліз із машини.
А чого, власне, я чекав? Сенсації? Де там – я від самого початку був майже впевнений, що не почую нічого видатного. Так що мої дві сотні пішли в пісок.
Хоча не цілком. З’явилися деякі нові мотиви. А на безриб’ї, як то кажуть…
Усереду зранку кров з носа треба бути в редакції. Коротка нарада, прикидки на черговий номер.
Я не зношу цей «захід». Не бачу сенсу в так званих мозкових штурмах, тим більше що наші наради більше схожі на розминку гравців на футбольному полі. Шеф зазвичай починає з якоїсь божевільної ідеї – і відразу дає пас кому схоче. У буквальному розумінні: перекидає через стіл копію «Адідас Джабулані» 12 12 Офіційний м’яч, який використовувався під час чемпіонату світу з футболу 2010 року, що проходив у Південній Африці.
, який валяється в офісі ще з часів Мундіалю-2010. М’ячик цей завбільшки з великий апельсин, і той, кому він потрапить у руки, зобов’язаний висловитися на запропоновану тему. Але рано чи пізно справа закінчується перекинутою чашкою й калюжею кави на столі. Тут уже не до генерування змістовних ідей.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу