Кирило Круторогов - Бомбардир

– Рекет?

– Не знаю, не уточнював. Швидше за все. Потім спеціалізувався на металі.

– Пиляв, чи що? – я мимоволі згадав пригоди юного Гайдука й Іванцова і пирхнув.

Шеф не в’їхав, здивовано глянув з-під окулярів.

– Ні, торгував. Підняв на цій справі нічогенький капітал. Став солідним підприємцем, усе як годиться. Вчасно легалізував бандитські гроші, знайшов бізнес-партнерів серед колишніх функціонерів федерації. Зрозуміло – зв’язки, міжсобойчики. На якомусь банкеті посперечався з одним – мовляв, чого пишаєтесь, я теж дещо можу у футбольному менеджменті. З нього тоді посміялись, а Черниша це сильно зачепило. Почав він із дитячої футбольної секції, яку відвідував його син. Уклав гроші, жорстко відстежував кожну копійку, щоб не розікрали, організував процес: збори біля моря, майстер-класи від найкращих футболістів. Навіть возив пацанів у Європу на турніри.

Але незабаром стало зрозуміло – настав час рухатися далі. Подався до тих самих футбольних бонз – а ті порадили йому звернути увагу на мелітопольський «Маяк». Клуб був у той час на останньому подихові – ані інвестицій, ані власної інфраструктури, ані розумного менеджменту. Дрімучий совок, одним словом…

Ну, Черниш, тільки-но розібрався, що до чого, моментально зорієнтувався й почав діяти. Розшукав давнього знайомого авторитета. Той уже відійшов від справ, нудьгував, і Черниш переконав його на старості завести собі іграшку. У «Маяка» з’явилися гроші, а Черниш, якому авторитет довіряв, був поставлений при них «смотрящим», тобто, в загальноприйнятій термінології, віце-президентом клубу. Отоді він і розвернувся. Жорстко кермував клубом і себе не забував. Досвід став у пригоді: «Маяк» моментально обріс купою дрібних фірм-прокладок, що фактично належали Чернишеві. Збори, перельоти, готелі на час виїзних матчів, забезпечення тренувального процесу – усе це за гроші власника клубу забезпечували за завищеними цінами фірми Черниша. Мутив він і з гравцями: наприклад, підписував вільного агента 14 14 Вільний агент – статус гравця, чий контракт із командою скінчився. Він має право укласти контракт із іншою командою. , переказував йому серйозні підйомні – скажімо, тисяч п’ятдесят, для Першої ліги гроші дуже великі,– але сам футболіст одержував десятку зеленню, не більше, решта йшла в кишеню Чернишеві. Те саме і з зарплатами: у контрактах одні цифри, а фактично зовсім інші. При цьому Черниш примудрявся зберігати баланс – усі в нього були задоволені, і за два роки роботи він жодного разу не проколовся, ще й привів до клубу чи не два десятки досить перспективних гравців. Зрозуміло, на своїх умовах…

– Добре,– буркнув я.– Це зрозуміло. А куди дивився власник клубу?

– Ти далі слухай! – відмахнувся шеф.– От за такою схемою «Маяк» і існував. Що стосується власника, цього самого авторитета, то він тільки разів три-чотири на рік наїжджав – подивитися домашні матчі. Для цих випадків Черниш збудував на стадіоні колосальну VIP-ложу, і кожні такі відвідини перетворив на справжній цирк: офіціанти метушаться, фуршет, як у британської королеви, хмара преси, місцева еліта ручку тисне господареві, підлещується: мовляв, дякуємо за відродження футболу в місті. Той гріється в променях слави й не особливо цікавиться балансом і кошторисами. Є ж факти: «Маяк» рівненько йде в чемпіонаті, гравці грають, перемоги трапляються, хай і нечасто. Тут уже як пощастить: м’яч круглий, а поле рівне. Дивись, іще два-три сезони – і команда в Прем’єр-лізі. Ну а те, що утримування клубу такого рівня коштує разів у п’ять дешевше…

– Менеджмент, одначе!

– Ну що ти! І це не все: він і з арбітрами працював, причому не приховував цього від власника. Мовляв, такі реалії: для результату потрібні не тільки сильні гравці й розумний тренер. Арбітрам належить давати, і то більше, ніж дасть команда суперника. Черниш і на цьому наварював, не гребував – заявляв одну суму, платив іншу, різниця в кишеню. Дрібниця, а приємно. І тоталізатор, аякже. Ставив він тільки на конкретний результат «Маяка»: припустімо, «ТБ 3,5» 15 15 За матч буде забито чотири або більше м’ячів. або «у другому таймі команда пропустить тричі». У складі команди в нього для цього було кілька пригодованих гравців, вони й забезпечували результат. Плюс залучений арбітр. Та ти й сам знаєш усі ці нюанси, не дитя…

– І як довго все це сходило йому з рук? – обурився я.

– От на тоталізаторі він і спалився. Комісія з етики та чесної гри несподівано визнала матч із участю «Маяка» підозрілим, а потім ухвалила рішення, що він був цілком позбавлений спортивної боротьби. Іншими словами, договірний. Ти маєш пам’ятати цю історію, про неї більш-менш докладно йшлось у пресі. Почалися розбори, і врешті знайшлося кілька гравців, які нібито здали гру. Штрафи, дискваліфікації. А Черниш вийшов сухим із води. Гадаю, він просто купив тих гравців, щоб узяли провину на себе… Чому? Усі вони були ветеранами, їм за контрактом залишався максимум рік, а то й менше. Черниш покрив їм збитки від втрати річної зарплати й дещо додав зверху…