Кирило Круторогов - Бомбардир

– На понт береш, мерзотнику? – півголосом промовив він.– Це ти мені погрожувати надумав? Та я тільки моргну – і у твоєї «Території» завтра ж відкличуть ліцензію, і всі ви, скільки вас там, писак, є, опинитесь на панелі. Твоєю, до речі, милістю. А якщо не відкличуть, однаково не бачити вам акредитацій на жоден турнір, навіть найдрібніший. І жоден футболіст або тренер не стане з вами спілкуватися. Це зрозуміло?

Він круто розвернувся й покрокував до машини. Залишивши, таким чином, останнє слово за собою.

Не дивно, що на планірці я сидів як на голках. Щосили боровся з роздратуванням і намагався перетравити почуте від Черниша, щоб тверезо оцінити ситуацію. Я загалом людина неконфліктна, але й у мого терпіння є межа. А головне тут в іншому: моя легенда щодо книжки про Сергія Гайдука з невідомої причини доводить агента до люті. І він готовий на все, щоб мені перешкодити. А отже, причина дійсно існує.

Словом, у мене не тільки були накручені нерви, але й розбирала цікавість.

Звісно, була можливість діяти зовсім інакше. Узяти й розповісти Чернишеві про все. Ставлю дев’яносто п’ять проти п’яти, що я негайно одержав би досить вигідну фінансову пропозицію: побудувати звіт для містера Бейлі так, як продиктує Черниш. У такий спосіб я поклав би одним пострілом двійко вгодованих зайців, а сам виявився б останньою свинею. І насамперед у власних очах.

Я ледь дочекався, доки шеф насолодиться щотижневими різками для персоналу й закриє посиденьки. Під завісу він обізвав колег безглуздими пожирачами фонду зарплати, і ті з полегшенням рвонули всією юрбою до курилки. Ми залишилися вдвох у кімнаті.

– Господи, і звідки вони взялися на мою голову? – стражденно вигукнув шеф.– Де були мої очі? А я ж, Петровичу, колись мріяв сформувати команду талановитих однодумців, з якими можна створити по-справжньому сучасне спортивне видання! Коли нарешті в цій країні люди навчаться працювати не на половину сили?

– По-моєму, ти їх недооцінюєш,– обережно зауважив я.

– А ти – переоцінюєш! – миттю огризнувся головред.– Думок – нуль, оригінальних рішень – нуль! Давай по-чесному: насправді всю цю «Територію» ми з тобою тягнемо на власному горбі. Кому сьогодні, за наявності Інтернету, потрібні всі ці публікації, де вісімдесят відсотків місця займають статистика й склади команд? Хто цим цікавиться, крім кінчених маніяків від футболу? Де дух конкуренції, де аналіз? Чому ніхто не хоче сперечатися, доводити, що ми з тобою – дві старі калоші, чия писанина нікому не потрібна? І ти красень – усю планівку просидів з таким виглядом, наче мокрих газет наївся…

Звернути його з цієї колії було непросто, і я перебив прямим запитанням:

– Слухай, що тобі відомо про Андрія Черниша?

– Черниш, Черниш…– не відразу в’їхав шеф.– Це агент, чи що?

– Саме він.

– Дещо відомо. А навіщо тобі?

– Дивно поводиться людина. Буквально трясеться над своїм підопічним – Гайдуком. Щоб ніхто ні слова зайвого. У чому річ, по-твоєму?

– Певно, готує трансфер,– знизав плечима шеф.– Розраховує на великий прибуток. От і боїться, що все зірветься через якусь дурницю. Цілком логічно.

– Павличу, ти ж у нас ходячий архів. Будь другом, поділись інформацією. Особисте прохання.

– Не бачиш – у мене стрес?! – гаркнув шеф.– А ти тут зі своїм Чернишем… Перекурити треба. Ходімо на вулицю, там і поговоримо… До речі – кава з тебе.

– Само собою.

Першу цигарку шеф викурив швидко й жадібно. Запив двома великими ковтками кави з пластикового стакана й відразу, але вже вальяжніше прикурив наступну.

– Поїхали,– благословив він.– Питай.

– Давай усе підряд. Хто, звідки, з ким, чому.

Він покрутив головою, зміряв мене підозріливим поглядом і сказав:

– А що в ньому такого особливого? Ну, ліцензований спортивний агент ФІФА 13 13 Ліцензований спортивний агент – менеджер, який на підставі угоди зі спортсменом представляє його інтереси у відносинах зі спортивними клубами. Агенти є посередниками під час укладання контрактів, мають відсоток із цього. Нерідко займаються й фінансами клієнта – від інвестицій до податкових декларацій. з 2008-го. У футбол на професійному рівні ніколи не грав. Щоправда, одного разу – давно це було – на якомусь прийомі сильно перебрав і повідав, що замолоду займався у футбольній школі «Дніпра», нібито подавав надії. Думаю, це брехня, він узагалі любить туману напустити. Кажуть, боксом теж займався. Про успіхи ані звуку, але морди, мабуть, бити навчився. Тут саме дев’яності наспіли, а в той час таким навичкам ціни не було. Його підібрали серйозні дядьки, опинився на гребені…