Володимир Кошелюк - Green Card

– Ваше призначення – Перший полк, третій батальйон. Із паперами звернетесь до штабу полку.

– Сер, дозвольте звернутися.

– Звертайтесь.

– Хочу подати рапорт на отримання громадянства. Як це можна зробити?

– Зачекай.

Капітан зателефонував, далі кудись вийшов. Чекав хвилин двадцять. Офіцер повернувся з грубенькою папкою.

– Треба заповнити папери. Допомогти?

– Так, сер.

Ще з півгодини я заповнював різні форми, бланки, звернення. Офіцер диктував, тицяв пальцем, пояснював незрозумілі місця. Нарешті останній папір підписаний. Капітан акуратно зібрав документи.

– Все, тепер чекай виклику в штаб дивізії.

– Коли, сер?

– Думаю, три-чотири місяці. Не хвилюйся, у нас було кілька таких випадків. Громадянство отримали всі. Жодних проблем не має бути.

– Дякую, сер.

Штаб полку. Усі метушаться, торохтять принтери, фурчать кондиціонери. Я здав документи. З батальйону викликали сержанта. Він – височезний жилавий дядько років сорока. Весь шлях до розташування пройшли мовчки, тільки перед казармою сержант буркнув:

– Занесем твоє лахміття, а тоді на склад.

Barrack! [52] Казарма (англ.). Я, мабуть, скидався на дебіла – з витріщеними очима й відкритим ротом. Уявіть собі чотири-зірковий готель на узбережжі Анталії з баскетбольним майданчиком, рівнесенькими доріжками з плитки, чудовими клумбами й пальмами. Триповерхові будівлі об’єднані в єдиний комплекс. Ми зайшли в пластикові двері з великими блискучими вікнами. У просторому холі за столом двоє морпіхів – «дьюті». В пілотках, «service form C». Капрал і ленс-капрал.

– Капрал, проведи в кімнату новенького.

– Ходімо.

Чистий коридор. Рівненькі стіни пофарбовані в персиковий колір. Двері з обох боків. Біля кожних – табличка з номером й прізвищами. Капрал зупинився біля номера 108. Дістав пластикову картку – короткий писк – двері прочинились.

– Заходь. Кімната пустує – хлопці закінчили контракт. Обживай. Тримай ключі. Цей від комірчини, це – картка для цифрового замка. Кидай речі, а то сержант психуватиме. Проходь, чого стоїш?

Я застиг на порозі. Невеличкий коридор. Кухонний умивальник, над ним мікрохвильовка. Далі ванна – два умивальники, окремо унітаз і душ. Проходжу далі. Світла кімнатка, два ліжка, невеликий холодильник. У головах ліжка полички, навпроти – шафа. Ліжко відкривається, як у потязі. Кидаю туди свій «see bag» [53] Великий наплічник. . Треба поспішати, а то дійсно сержант лаятиметься.

Вечір. Я сам серед купи речей. Сиджу на м’якому матраці. Треба все скласти, розложити. Незнайома обстановка, незнайомі звуки. Через стіну чутно сміх, голосна музика. Після «Boot Camp» й MSI – просто санаторій. Опів на п’яту вечірнє шикування, оголосили завдання на завтра, і все, вільний час. У їдальні звичний шведський стіл, повно фруктів. Ніхто не ганяє – хочеш їж, хочеш ні. Перед вечерею сходив у тренажерку. Місцеві витріщаються, проте виділили місце й ділились штангами. Якщо судити по поясах [54] Пояси морпіхів різного кольору. За ними визначають рівень володіння рукопашним боєм. Як правило, хто більше відслужив, має вищий рівень. – усі відслужили по два-три роки.

Розігнавши кров, пішов до себе. Тепер сиджу, очманівши від гори речей і свободи. Аж дико – можна сидіти й нічого не робити. На самоті, без орави спітнілих рекрутів й матюкливого дріла. Так, почнемо. Спочатку наплічники. Їх два: «дейпек» – невеликий, розрахований на день-два, й «мейнпек» – здоровенний, з величезною кількістю клапанів, застібок, відділень. Дістаю компресійні мішки. В них можна напхати одягу, який не боїшся зім’яти. Запихаю туди спіднє, на випадок холодної погоди – кальсони. З боку мішка клапан, щоб виходило повітря. На мішок тиснеш, повітря свистить, виходить, речі займають менше місця.

Так, з дрібницями потім. Треба розвісити форму. Її декілька видів. Дістаю «плечики» й розвішую «blue dress» – найкрасивішу парадку з темно-синім кітелем, синіми штаньми й білими рукавичками. Все упаковую в камуфляжний кофр, застібаю блискавку. Далі розміщую «service form C, B, A». Це теніска з білою футболкою й пілоткою, сорочка з краваткою й зелений кітель. До всього – зелені штани. До речі, не можна з’являтися в місті у камуфляжі, тільки в «сервіс форм». Також не можна вдягати «blue dress». Ця форма лише для особливих випадків.

З формою закінчив. Перешнурував й сховав черевики. Знаєте, як відрізнити, справжній морпіх чи ні? По шнурках. Вони шнуруються так, щоб лівий був завжди зверху правого. Після другої петлі кріпиться жетон. Черевиків видали три пари. Зручні, шкіра м’яка. Майки, труси, шкарпетки – на окрему полицю.