Володимир Кошелюк - Green Card

Марш. Тринадцять миль. У повній викладці. Рухаємось двома колонами. Перший раз думав, що виплюю легені, потім печінку й усі тельбухи. Проте, коли це повторюється кожен тиждень, ноги не виписують петлі, а тихенько болять уночі.

Після шести – «free-time». Хлопці дивляться TV, сидять у телефонах. Я йду в тренажерку. Залізо тягаю не дуже. Так, «базу» – присід і тягу. Більше підтягуюсь, віджимаюсь. Ще завмираю в найдурніших позах. Поки не почне зводити ноги або не затрусяться руки. Я терпів судоми скільки міг. Перед відбоєм ледве шкандибав до казарми. У тренажерці дивилися, як на дебіла. Проте на стрільбищі почувався на коні.

Окрема справа – їдальня. Усі розслаблені, ніяких тобі криків і матюків. Хтось поволі ремигає, гортаючи смартфон, он галасує компанія, що слідкує за футболом на великій плазмі. Їжі гори, бери, що на тебе дивиться. Стріляй скільки влізе, їж до відключки, спортзал на шару – мужицький рай. Я завжди сідав навпроти стіни, де висіла зброя – М-16, АК-47.

Якийсь розумник придумав розвісити на дерев’яних щитах різні стволи. Такий собі домашній затишок…

Минув місяць. Відпрацьовуємо наступ, оборону, дозор. Ганяють нещадно, до солі на камуфляжі й порепаних губ. Сержант Спелінг лише втирає розпашіле лице.

– Думаєте, вхопили світ за яйця? BCT – це дитячий садок. Ви салаги, які не лазять, наче мавпи, а вміють нормально говорити й одягатись. На війні це ніхера не поможе. Ми горбатімось, щоб не здохнуть першого ж дня в якомусь сраному Хреностані. На вихідну!

Дресують, як псів. Кожен рух на автоматі. Особливо заміна магазинів. Стріляємо дуже багато. Працюємо різними ланками. В основному «fire teams» і «squads». «Fire team» – це чотири морпіхи: капрал, кулеметник, другий номер кулемета й стрілець.

Нам попався затятий капрал Мітчел. Йому близько тридцяти й деплоймент [45] Deployment – фронт, місце розгортання (англ.). в Афганістані. Мітчел ганяє нас, поки піт на касці не виступить. Штурмуємо будівлі. Низькі, високі, просторі й заплутані. Бахкають хлопавки, дим ріже очі.

– Один за одним – прикривай! Тримай сектор!

У казарму залазили ледь живі, запилюжені, подерті.

– О, компанія «надрочу»!

– Ви загоріли, дівчатка!

– Ден, що за білі сліди на штанях? Отримав задоволення?

Каска прикипіла до голови, а язик розпух, наче губка.

– Закрийтеся, сцикуни. Поки ви лисого ганяєте, дорослі дядечки стріляють.

Гомеричний регіт трусив стіни. Ми заганялись один з одного, кидали грубими жартами, пласкими, як палуба. Без образ. Ще півроку тому зграя дебелих лисих мужиків у камуфляжі довела б мене до гикачки. Тепер я один з них. Шалене відчуття.

Добираюсь до нар. Позбавляюсь каски, скидаю «flak» [46] Flak jacket – бронежилет (англ.). . Треба почистити гвинтівку.

– Ден, серйозно? Навіть води не ковтнеш?

– Піску набрав в усі дірки.

Мій сусід зверху колупається в планшеті, закинувши ноги на бильце. Я розкладаю причандалля й розбираю гвинтівку. Процес заспокоює. Дух зброї заповнює простір, діє, наче заспокійливе. Ось і все. Гвинтівку на місце, упорядкувати форму – і відбій.

До випуску три тижні. Розмови про війну. Інструктори відвоювали не одну кампанію, частенько оповідають у перекурах. Ганері Беркок, кістлявий дядько за сорок, полюбляє травити байки.

– З «муслімами» воювати, наче гримучку тягти за хвіст – слизьке і вкусить щомиті. В Затоці їх херачили здалеку. Гранатометами. Я живого іракця й не бачив. А от у Фалуджі ми потрапили в таку дупу, що й сказати соромно.

Ще й досі наче чую той запах. У нас із гальюна несе приємніше. Раз забігаємо в халупу – темно, чад стоїть. Тут щось клац! Ми з усіх стволів. Підсвітили – двоє пацанів, в одного АК – обдертий і без магазину. На хріна він затвор смикав, і досі не збагну.

Ми слухаємо. Зараз це просто історії. Ніхто й уявити не міг, що скоро доведеться побачити страшніше. Марші, тактичні заняття, стрільби. Усе ввійшло в звичну колію. Стало повсякденною роботою.

– Світло! Світло! Швидше, слимаки!

Інструктор ходить між нарами, зиркає на годинника. Друга нуль-нуль. Глупа ніч. Батальйон підняли по тривозі. В повній викладці загрузились в автобуси й рушили з бази.

Пустеля співає. Легенький свист, шурхіт, торохтіння. За пагорбом кихкає койот. Рвучкий вітер шарпає лице. Щоки пашать, підборіддя німіє. Повітря – 35 градусів за Фаренгейтом [47] 1,67 °C. . Дрібний пісок хрустить на зубах. Тіло чухається – кусючий пил забивається в кожну щілинку, змішується з потом, покриває лице кіркою. В широке скло маски тарабанить дрібна мерва, лізе в ніс, забивається під каску. Чутно лише дихання. Засідка.