Володимир Кошелюк - Green Card

– Дене, сідай, їжа холоне.

– Він підвис.

– Коля!

– Та я щось справді… підвис. Пройде.

– Сідай, страва холоне.

Запашний дух лоскотав ніздрі. Смажене м’ясо, овочі й зелень великими шматками в глибокій мисці, горох у густому соусі, смажена картопля з хрусткою золотавою шкоринкою. В пузатій супниці парував масткий червоний суп.

– Спробуй «чилі».

– Це перець? А де?

– Та ні. Суп. Накидай!

Їдло нагадувало щось середнє між киселем і гарно розталим желе. Пряний дух забивав ніс. Я куштував усе, сьорбав чилі, підгрібав картоплю. За якихось десять хвилин їжа підібралась до самої горлянки – ще шматок, і з-за столу не піднімусь.

Дітлахи швиденько надзьобались і гайнули гратися. Коля й собі потягся в кімнату, не відриваючись від телефону. Таня збирала тарілки, вигрібала залишки й ставила в посудомийку. Дядько Сашко відкинувся на стільці.

– Під’їв трохи?

– Дякую. Все дуже смачне.

– Шо завтра думаєш робить?

– Не знаю.

– Пішли до мене на роботу. Побачиш, чим заробляю.

– Добре.

– Тільки встать треба о п’ятій ранку. В шість бути там.

– Домовились.

– Тоді я спать. А ти хоч телевізор глянь, або до Колі, там він в інтернеті постійно сидить.

– Нє, я в кімнату. Книжки бачив у шафі. Трохи почитаю, та й отдихать.

Нічник кидав круглу тінь на сторінку. Ніро Вульф та Арчі Гудвін розплутували чергову справу. Я клював носом й бачив букви через одну… Світло не зникало. Щось пекло в око, я стояв під сонцем й широко розплющеними очима тупився в його середину. Очі сльозились. А сонце все більшало, більшало й більшало…

Розчумавшись, я потушив нічник, відіпхнув книгу, що боляче врізалась у бік, зарився в подушку. Закінчився перший день.

Будильник пищав, ніби комар, що забрався прямісінько у вухо. З вікна тягло прохолодою. Я заснув в одязі й так обкрутився ковдрою, що ледве виборсався. Далекий гул провіщав – місто встало. Самотні голоси авто рикали за вікном. Хтось рушає на роботу.

Пора й мені.

Дядько Сашко товкся на кухні. Парувала яєчня, тягло кавою і грінками.

– О, піднявся таки. А я шось уже засумнівався.

– Чого це?

– Мабуть, не звик так рано вставать?

– Регулярно ні, а так по-всякому приходилось.

– В Україні так тільки селяни вкалують. І нічого не мають. А в нас тут чим більше робиш, тим більше маєш.

Я мовчки наминав гарячу їжу, вдихаючи гіркуватий запах кави. За десять хвилин уже хилитались у джипі. Пропустивши здоровенну вантажівку, заїхали у високі сітчасті ворота. Там снували люди, стояло декілька траків. Сморід бензину, вихлопних газів, ревіння моторів – метушня.

– Пішли в диспетчерську.

Дядько Сашко парконувся біля чистенької будівлі зі світлими стінами, червоним дахом. Дзеркальне скло величеньких вікон не давало глянути всередину.

– Заходь.

Потужний струмінь холодного повітря вдарив у груди. Велика світла кімната, під стіною рядок широких моніторів. Двоє молодих хлопців у навушниках з мікрофонами слідкували за кольоровими картами, їздили в кріслах між екранами, перемовлялись, стукотіли на клавіатурі. Далі стриміло кругле бюро зі статечною сивуватою жінкою, яка схилилась над купою паперів.

– Це моя компанія. То диспетчери – Семмі й Дік. Ходімо привітаємось.

– Hi, guys. How are you? [6] Привіт, хлопці! Як справи? (Англ.)

– Oh, hi, mr. Ant. Everything’s alright [7] О, привіт, містер Антоненко. Все гаразд. (Англ.) .

– Sam, did you get well through the night? Hope, no accidents? [8] Сем, як ніч? Без проблем? (Англ.)

– It’s all on schedule [9] Усе за графіком. (Англ.) .

Худорлявий Семмі з ріденькою борідкою й кучмою жорсткого чорного волосся тер червоні очі й позіхав.

– Return your change and go to sleep [10] То здавай зміну і йди спати. (Англ.) .

– Ok [11] Гаразд. (Англ.) .

– This is Dan. My cousin from Ukraine [12] Це Ден. Мій родич з України. (Англ.) .

– Hi! [13] Привіт! (Англ.)

Хлопці глипнули й далі шаруділи на своїх маршрутах.

– Пішли далі. Це пані Лучкова. Добрий ранок!

– Доброго ранку, пане Олександре.

– Як у нас справи?

– Все йде своєю колією. Ось розклад на сьогодні.

– Дякую. Давай подивимось.

– Треба в Сан-Франциско. Зустрітись із замовником – може, вдасться домовитись про регулярні рейси.

– Є сьогодні маршрут?

– Віталік їде через час.

– З ним і зганяємо. Це Ден, мій родич з України.

– У гості приїхав?

– Грин-кард виграв. Роздивляється, шо до чого.

Пронизливо верескнув телефон. Секретарка схопила трубку і втупилась у монітор.