Анна Ткаченко - Політ ворона. Доля отамана

Здесь есть возможность читать онлайн «Анна Ткаченко - Політ ворона. Доля отамана» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Політ ворона. Доля отамана: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Політ ворона. Доля отамана»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Змалку Грицько вирізнявся серед однолітків своєю силою та нестримним бажанням верховодити. Увесь Цареборисів дивувався, що то за чоловік росте. Мав сталеву волю, гострий розум та непримиримість до несправедливості. Старі діди, бачачи щоденні Грицькові витівки, інколи казали: «Росте майбутній отаман. Справжній характерник». А коли настав час боронити рідні терени від червоних, Грицько із шаблею пішов на ворога. Він, «Чорний ворон» Теплинського лісу, той, кого не брали кулі, став страшним сном для ворогів. Невловимий, безсмертний – казали, мати заговорила його від смерті. Але погибель не завжди приходить від кулі…

Політ ворона. Доля отамана — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Політ ворона. Доля отамана», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– То й що?

– Несправедливий він, і нас бив незаслужено, – шморгнув носом і витер його рукавом.

– А навіщо на портреті цареві очі виколов? – ще не було такого, щоб дід про щось не довідався, тож і така новина його не оминула.

– Бо на городі в батюшки наймити та прихожани задарма працювали, а він усе царя хвалив. Виходить, той не бачить, що тут коїться! Тоді навіщо йому очі?

– Оце до чого додумався! – Карпо аж завмер. – Я вважав тебе майже дорослим, а ти, виходить, ще дитина, – аж не дихнути було сивому запорожцю.

За розмовами вони й матір не помітили, яка тихо підійшла до них. А їй нескладно було здогадатися, що між ними – старим і малим – є якісь секрети.

– Про що то ви говорили? – відчувалося, що вона наполягає на відповіді.

– Про те, Насте, що у вашій хаті дорослі вже не звуть Миколу II царем-батюшкою, а Миколкою Кривавим, захисником поміщиків-кровопивців, – одразу придумав, що сказати. – Хіба не так, скажеш, останні два роки всі люди царя лають? Та все про революцію… А ми ще не знаємо, чим воно скінчиться. Як би проти нас не обернулося, – він ніколи не захищав царя, але й усе нове його лякало. Знав війну, знав розруху, не оминув його і голод, тільки жодної революції на його шляху не трапилося.

– І це тому він царю очі виколупав? – здогадавшись про все, ладна була дати малому потиличника. – За такі витівки довелося батькові купу грошей на вітер викинути – новий портрет царя з Ізюма привезти, ще й гостинця доброго отцю Сергію, аби цьому розумнику дозволив школу закінчити, – тепер її руки вже збиралися нам’яти малому вуха. – Найкращим учнем був, а потім… неначе сказився, – уже й потяглася до вух, але дід її спинив.

– То й докажи, – наполягав, – усе забрав, а батька з двору вигнав, – і про це йому розказали. – Дитина того царя ніколи не бачила, а через такого попа зненавиділа, – йому вкрай треба було все розставити на свої місця. Сам неначе й спокійний, а культя від хвилювання стукала все сильніше, уже й рукою її хапав, а вона, клята, знову била підмерзлу землю. – Нехай тобі це буде наукою, – дід аж нагнувся до насупленого хлопчини. – Так би на якогось писаря вивчився, а тепер будеш наймитувати, щоденною працею заробляти на кусень хліба в місцевих багатіїв. Гадаєш, там правди більше?

«Не те кажеш, старий невдахо, не те, – уже лаяв себе. – Хлопець гарячкуватий, запальний, гостро відчуває несправедливість, а та відвага, яку ти в ньому виховував, штовхнула його на дії прямі й різкі. Виходить, ти більше винен, ніж він сам».

– Нічого, у них скоро землю заберуть, а ми з батьком купимо, – не розгубився Гриць і так стиснув кулаки, що вони аж посиніли.

– Ти дивись! Він у тебе скоро битиметься, а потім у якусь халепу влізе, – навіть не здогадувався старий, що так воно й буде.

Сам усе щось ковтав, а вона, витираючи сльози, ледве повторила слова отця Сергія: «Закончіт на вісєліце». Ще й додала: «Так кричав по-московськи, що аж слина з рота бризкала». А потім обняла сина і ще голосніше заридала.

На тому й пішли хлопці з дому, узявшись за руки. Вони ще не знали, що таке найми, тож, поспішаючи підтюпцем за батьком, весело розмовляли. Лише Мусій озирався, а потім і він перестав. Настя стояла мов укопана та все шепотіла молитву, а дошепотівши, схрестила руки на грудях і закам’яніла. Задумалася так, що вже бачила, як за два тижні її Гриць прибіг додому. І знову шукають йому роботу, щоб не тинявся без діла, та вже в Цареборисові. Тут і приглянути за ним можна, і нагодувати, бо за два тижні наймів у Слов’янську геть схуд.

– Ти чого? – навіть штовхнув її старий Карпо. – Дивись, не захворій, ще донька зовсім маленька, – нагадав.

Може б, та думка ще довго її колотила, але холодний вітер швидко повернув до тями, і вона знову шукала очима сина. Уже й додому стали повертати, а вона, знай, зиркає – де ж там на дорозі Мусій з двома підлітками? Коли їх зовсім не стало видно, почали удвох із Карпом про щось сперечатися. То показували в один бік, то в інший, то Холодова згадували, то Карсова, дісталося і Бойчевському, і Наріжним – лаяли саме тих панів, чиї землі були навколо Цареборисова. Пригадали й листівки, які недавно хтось по селу розклеїв. У них ішлося про те, що дев’ятьом поміщикам належить більше восьми тисяч десятин землі, а шести тисячам селянських дворів – усього дві тисячі сімсот. П’ята ж частина селян узагалі була безземельною.

З того дня всі неначе прокинулись, навіть самі не знали, як раніше могли з тим миритися. Тепер ніби терпіння скінчилося, і почали вони говорити про землю майже щодня. Набридло людям по наймах тинятися та кожну зароблену копійку на землю відкладати, адже багато років так живуть, а й на клапоть не заробили. Вони й тепер не надіялися, що хтось дасть безкоштовно, чекали, що влада змусить панів зменшити плату за оренду, тільки давно про те йшлося, а віз і нині там. Частіше схилялися до іншого – влада дотягне до останнього, коли в людей терпець урветься. Тоді бережіться всі – і пани, і влада! Навіть відчували – ось-ось усе розпочнеться. Уже й люди якісь почали з’являтися, які обіцяють забрати в панів і роздати бідним; вони гарно говорять, тільки чомусь дехто називає їх брехунами. Не сумнівалася й Настя, що то неправда, але слухати їх було все одно, що мед пити.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Політ ворона. Доля отамана»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Політ ворона. Доля отамана» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Політ ворона. Доля отамана»

Обсуждение, отзывы о книге «Політ ворона. Доля отамана» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x