Анна Ткаченко - Політ ворона. Доля отамана

Здесь есть возможность читать онлайн «Анна Ткаченко - Політ ворона. Доля отамана» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Політ ворона. Доля отамана: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Політ ворона. Доля отамана»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Змалку Грицько вирізнявся серед однолітків своєю силою та нестримним бажанням верховодити. Увесь Цареборисів дивувався, що то за чоловік росте. Мав сталеву волю, гострий розум та непримиримість до несправедливості. Старі діди, бачачи щоденні Грицькові витівки, інколи казали: «Росте майбутній отаман. Справжній характерник». А коли настав час боронити рідні терени від червоних, Грицько із шаблею пішов на ворога. Він, «Чорний ворон» Теплинського лісу, той, кого не брали кулі, став страшним сном для ворогів. Невловимий, безсмертний – казали, мати заговорила його від смерті. Але погибель не завжди приходить від кулі…

Політ ворона. Доля отамана — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Політ ворона. Доля отамана», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– А може, й не вивчиш, бо я й сам не все знаю, – то піднімав свої кістляві плечі, то опускав їх. – Багато чого треба було зректися, а я не зміг, отак по-дурному все й пропало, – дивно моргав очима й тер кулаком під кудлатими бровами. – Тільки не подумай, що я шкодую, ні, – аж приклав до серця зашкарублу руку. – Карпо зміг би, і сили волі мав доста, просто… не судилося. А ти зможеш, я відчуваю, – знову ловив малого бешкетника.

– Зможу! – і на це погоджувалося дитя, підплигуючи ще вище.

– Я знав таких, що їх ні кулі не брали, ні шабля не рубала, з води виходили сухими, а з вогню – мокрими. Але перш за все має бути лицарська совість і добросердя, інакше навіщо вчитися такій мудрості?! – зараз Карпо відчував себе так, неначе сидів на Хортиці серед молодих козаків і повчав їх.

– Буду! Зможу! – неслося повз нього Гриценя, та так швидко, що дід за його ніжками і слідкувати не встигав.

– То вже, хлопче, як вийде, – крутив головою, поправляючи культю, щоб підвестися. – Забирай малого, – звернувся до Насті, яка з’явилася на порозі. – Набігався досхочу, тож добре спатиме.

– А про що то ви говорили? – спинившись, вона лукаво примружила очі.

– То ми про своє, – дід, може б, і почервонів, але крізь товсту шкіру та глибокі борозни на його обличчя ніяка фарба вже не пробивалася. – Недарма ж кажуть: що старе, що мале, – усміхався у вуса. – Погода міняється, мабуть, холоди находять, – роззирнувся довкола, аби про щось інше говорити. – Чи вийде ще так довго гуляти? А на печі днями він у тебе не висидить. За день хату переверне, – погладив малого по голівці. – Тільки… ось що я хотів додати, – тепер топтався на місці. – Бити його не надумай, нехай і Мусій руку не піднімає. Не можна, щоб у його душі злість народжувалася. Це вкрай небезпечно.

– Е, ні, то вже мені вирішувати, – посварилася на діда пальцем, аби той не командував на її подвір’ї. – Лозина в хаті завжди напоготові, інакше всі на голові ходитимуть.

Та дід її вже не слухав, він і так знав, що відтепер на малого вона руку підняти не зможе.

Коли Карпо волочив додому свою дерев’яну ногу, Настя дивилася йому вслід і ніяк не могла зрозуміти, чому це він так узявся опікати її Гриця? Звісно, до кінця не збагнула б, навіть якби й був час на роздуми, тож урешті пішла до хати, де в маленькій колисці спав уже четвертий син.

3

– Як швидко минає час, – проказала вона одного ранку. – Ніби недавно в маленькому ліжечку з віконцем лежав, а вже скоро десять років виповниться. Як швидко… – у самої аж борода затремтіла, бо таких уже в найми відправляли.

Вивела на вулицю сина, повісила на його худеньке плече торбину з окрайцем хліба, а сама на стежку поглядає, якою має бігти ще одне хлоп’я – Андрійко. Тільки-но побачила того товариша, одразу і Мусія стала кликати:

– Кидай свою роботу, я відтак сама господарство допораю, а тобі з хлопцями час у дорогу.

Вона нечасто бувала ніжною, а зараз так і хотілося приголубити свою непосидющу дитину. Узяла б на руки й міцно притиснула, як колись – коли він ще сам не бігав. Але замість того лише погладила по голові, бо він дуже не любив її пестощів. Хотіла й сказати багато чого, та немов колючий дріт обмотав її шию – так боляче було.

– Прошу тебе, будь слухняним, не огризайся на господаря та не зиркай на нього спідлоба, – сама аж руки на грудях схрестила. – Як не важко буде, а ти слухайся, він же за роботу гроші платитиме. Трохи заробиш, тоді з кравцем буде чим за науку розплатитись. У нього теж усе доведеться робити, але він своє діло знає, то й тебе навчить. А вже коли на власний хліб підеш, тоді й тобі, й нам стане легше, – сама таке пекуче ковтнула, що аж рукою за горло схопилася.

– Так-так, – кахикнув дід Карпо, наближаючись, адже таке діло без нього аж ніяк не могло статися. – Там теж не мед буде, – і він почав наставляти, – та все ж будь мужчиною, витерпи.

А скориставшись відсутністю матері, яка побігла за своїм Мусієм, став про інше розпитувати:

– Що то ти замишляв у той день, коли зі школи втік? І чому того вечора назад пробирався? – про те він ще раніше хотів спитати, та чекав, поки все владнається. – Кажи по секрету, тільки швидше, – а сам то на хату-мазанку поглядає, яку збудував ще старий Савон, то на Гриця, аби ніхто не перешкодив дізнатися про все до кінця.

– Спалити її хотів, – відрубав малий коротко.

– Навіщо? – від подиву дід аж брови потягнув на лоба.

– Отець нам про любов до ближнього, про милосердя та про братство во Христі розказував, а сам робив зовсім не так. Говорив, що все треба терпіти, а сам у лискучих чоботях ходив, коли мій тато в старих і латаних, а я взагалі босяка аж до морозів.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Політ ворона. Доля отамана»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Політ ворона. Доля отамана» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Політ ворона. Доля отамана»

Обсуждение, отзывы о книге «Політ ворона. Доля отамана» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x