Анна Ткаченко - Політ ворона. Доля отамана

Здесь есть возможность читать онлайн «Анна Ткаченко - Політ ворона. Доля отамана» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Політ ворона. Доля отамана: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Політ ворона. Доля отамана»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Змалку Грицько вирізнявся серед однолітків своєю силою та нестримним бажанням верховодити. Увесь Цареборисів дивувався, що то за чоловік росте. Мав сталеву волю, гострий розум та непримиримість до несправедливості. Старі діди, бачачи щоденні Грицькові витівки, інколи казали: «Росте майбутній отаман. Справжній характерник». А коли настав час боронити рідні терени від червоних, Грицько із шаблею пішов на ворога. Він, «Чорний ворон» Теплинського лісу, той, кого не брали кулі, став страшним сном для ворогів. Невловимий, безсмертний – казали, мати заговорила його від смерті. Але погибель не завжди приходить від кулі…

Політ ворона. Доля отамана — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Політ ворона. Доля отамана», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

10

Давно чекав Григорій того часу, коли сидітиме у вагоні. Він їхав на «отєчествєнную», а повертається зі світової війни. На душі було гарно, у кишені – документи про демобілізацію, а попереду Київ, потім Харків, звідки й до свого Цареборисова рукою подати. Минуло всього декілька місяців, як він свідомо вступив до війська Центральної Ради, тому зараз на ньому була бездоганна форма петлюрівського офіцера, навхрест оперезана портупеєю, на голові замість кокарди високий кашкет із тризубом та зображенням черепа, схрещених кісток і лаврового вінка, яке носили гренадери-смертники. На ногах високі начищені чоботи, а на грудях цілий іконостас: чотири Георгіївські хрести (повний кавалер), до того ще й дві Георгіївські медалі. Такий комплект нечасто можна було зустріти на чиїхось грудях, тому й ловив на собі людські погляди, особливо молодих дівчат та військових, а провідниця вагона навіть шанобливо вклонилася.

– Заходьте, пане поручику, для вас найкраще місце, – і захитала поперед нього широкою спідницею.

Умостившись зручніше та пригрівшись трохи, бо за вікном була холодна осінь, Григорій почав дрімати. Аби відпочити, йому не потрібно було спати годинами, достатньо й декількох хвилин, як знову відчував бадьорість. Вважав, що таким його зробив той «батальйон смерті», де й за декілька діб не вдавалося не те що прилягти, а й просто звести очі. До нього приймали всіх, кому набридло безрадісне, повне лінощів, матюків і бешкетування полкове життя, тому й були вони не такі, як інші – трохи похмурі, трохи стомлені, але справжні вояки. У думках лише основне завдання: прорив укріпленої смуги супротивника та утримання створеного проходу до прибуття основних військ. У кожного на голові сталева каска, з собою карабін, ножиці для різки колючого дроту, револьвер та кинджал, а ще сім-вісім гранат у спеціальних брезентових чохлах, якими кожен оперізувався хрест-навхрест через плече. Під убивчий вогонь вони йшли на окопи противника, у розвідку, а то й на утихомирення цілого полку, адже більшість перестала слухатися свого начальства.

Пригадував і той час, коли він їхав на війну. Навіть бачив того хлопчину з миловидним, радше дівочим обличчям, геть не схожого на нього нині. Та коли той на ходу вскочив у потяг, він одразу відчув у ньому свою миттєву реакцію.

– Куди це ти зібрався? – схопивши за рукав, нахилився до нього удвічі вищий чоловік у військовій формі. – Висадити його на наступній зупинці, – наказав комусь та й пішов.

А поїзд, набравши пару, чахкотів далі. Двічі його висаджували, тож їхав, бувало, й із вітерцем на даху. Хотілося бодай до Харкова добратися, якщо на фронт потрапити не вдасться. Але не було такого, щоб задумав Григорій – і воно не вийшло. Замість трьох місяців у підготовчих військах пробув лише три тижні. У той час довго не вчили новобранців, бо не встигали поповнювати десятимільйонну армію, яка швидко танула. Уміє стріляти з гвинтівки, ходити в шерензі, колоти багнетом і бити прикладом опудало на плацу – то й можна відправляти. Григорія взяли умовно, зваживши на те, що хлопець проситься хоч патрони підносити. Та вже за кілька днів він виявився найбільш здібним учнем: навчився влучно стріляти, а про шаблю й мови не було – коли вона потрапляла до його рук, навіть полковнику страшно ставало. Усе ж не дуже впевнено відчував себе, коли на фронт відправили з трьохлінійкою Мосіна, у той час як ворог уже застосовував засоби масового знищення – авіацію, танки, артилерію, кулемети і навіть хімічну зброю.

Пригадав, їдучи, і штабного писаря першої військової частини, який, вивчивши його документи, високо звів брови й уже хотів доповісти своєму начальству. Але Григорій, зібравши енергію в один клубок, як учив його старий Карпо, штовхав гострим поглядом його пальці по паперу, поки вони не написали в наказі, що йому вже виповнилося вісімнадцять років. Сумнівався і ротний, коли він потрапив на фронт, хитав головою, міряючи поглядом його малий зріст, – але Григорію вдалося і цьому заглянути в очі.

– Нехай воює, коли так хоче, – махнув і той рукою.

Та за декілька тижнів він уже йшов попереду бувалих солдатів.

Так він і їхав – то щось пригадає, то знову думає, як удома розказуватиме про свій фронтовий шлях, про окремий ударний батальйон – спеціальний елітний підрозділ, повністю сформований із добровольців, нагороджених Георгіївськими хрестами, яких посилали на найнебезпечніші ділянки фронту.

З’явився перед очима і його товариш Яків, якого на дуже широкому фронті пощастило зустріти навіть декілька разів. Особливо вразила остання зустріч. Одного дня вони отримали наказ: утихомирити бунтівників 5-ї роти 170-го Молодечненського піхотного полку 43-ї піхотної дивізії, які відмовилися йти в наступ. Зовсім не мав бажання розправлятися зі своїми, але жоден наказ на війні не обговорювався з підлеглими. Уже був досвід, як поставити на місце заколотників, адже дезертирство на фронті – стараннями більшовиків та їхніх прибічників – досягло апогею, тож їхній ударний батальйон, швидко зібравшись, вирушив виконувати наказ.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Політ ворона. Доля отамана»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Політ ворона. Доля отамана» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Політ ворона. Доля отамана»

Обсуждение, отзывы о книге «Політ ворона. Доля отамана» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x