Братья Капрановы - Справа Сивого

— І це говорить людина, яка не пошкодувала розпиляти картину надвоє!

— Як розпиляти? — Маруся дивувалася мало не кожному слову, бо було чому дивуватися.

Подружжя весело перезирнулося.

— Портрет козака у музеї бачили? Поясний, на фільонці від дверей.

— Ну так.

— То портрет насправді був на повен зріст, — продовжила господиня. — Дмитро Іванович квартирував у Москві у свого товариша, колекціонера. І один художник, якого Дмитро Іванович влаштував учитися у художню академію до Рєпіна, на подяку намалював на дверях цього пораненого козака.

— Микола Струнников [121] Микола Струнников — художник. Учень Іллі Рєпіна. , він на дверях тренувався, щоб потім тут стіни розписати, — пояснив Яворницький.

— Ну от. Як Дмитро Іванович виїздив, то хотів двері забрати з собою. А господар — теж колекціонер, тому сам поклав на них око. Як тут розібратися — двері належать одному, а малюнок на них — іншому?

Гостя переводила погляд із жінки на чоловіка, зачудована розповіддю.

— Врешті вирішили картину поділити. Розпиляли та кинули жереб. Так Дмитру Івановичу дісталася верхня половина.

— А господар залишив собі шаровари і те, що в шароварах, — додав Яворницький.

Маруся зашарілася і опустила очі, викликавши прилив веселощів у оповідачів, які очікували на таку реакцію.

— Ми на виставці були, — сказала дівчина, щоб змінити тему. — Дмитро Іванович стількох знаменитостей знає. І поетів, і художників.

— Старий уже. Багато бачив.

— А правду кажуть, що і Лесю Українку бачили? — поцікавилася Маруся.

— Лесю? І вона до нас приїздила, і я, як був у Єгипті, до Хельвана заїздив, вона там лікувалася. Досі не віриться, що Лесі вже немає... Я сестрі її, Ользі, допомагав у нас влаштуватися у Лоцманській Кам’янці лікарем. А вона потім у нас в Катеринославі Лесину «Бояриню» видала.

Серафима Дмитрівна з розумінням похитала головою:

— Тільки уявіть, наскільки я, скромна вчителька, була вражена цими знайомствами, коли він вперше вивів мене у світ.

Одразу після побудови Український дім став окрасою Катеринослава, а його господар Володимир Хрінников — знаменитістю, що на нього показували пальцями перехожі. Цей нащадок старого купецького роду Хрінникових одним з перших відчув, що після запуску Амурського моста Катеринослав перетвориться на велике місто, а тому ризикнув вкласти гроші у земельні ділянки в самісінькому центрі. І нині, як то кажуть, стриг купони — зокрема, міг реалізувати власні архітектурні фантазії та збудувати дім у стилі, який пафосно іменував «Відродження України», чи то першим у місті купити автомобіль і їздити ним, розлякуючи коней та дратуючи візників.

Але не лише ексцентричність та архітектурні досягнення створювали Хрінникову репутацію. В Українському домі, окрім магазинів та ресторанів, розташувався величезний сінематограф «Паласс», що дивував містян шедеврами новомодного мистецтва кіно. На третьому ж поверсі було виділене приміщення для товариства «Просвіта», що донедавна тинялося по хатах, неначе сільська покритка. А за стіною, у великій вітальні, господар влаштовував велелюдні прийняття для вишуканого українського товариства Катеринослава.

Біля ґанку зупинялися екіпажі, з яких виходили пани у добре припасованих сюртуках та пані у модних капелюшках. Дехто — наприклад, поет Трохим Романченко, що, як усі поети, завжди був без грошей, а чи вчитель гімназії Євген Вировий [122] Євген Вировий — громадський діяч, педагог, один з організаторів катеринославської «Просвіти». Емігрував до Чехії. , що жив недалік, — приходили пішки. Вітальня наповнювалася гостями, які радо розкланювалися одне з одним і одразу без зайвих церемоній розходилися по гуртках, що спілкувалися на різні теми.

Дмитро Іванович Яворницький сьогодні з’явився не сам. Уперше за всю історію зустрічей катеринославської «Просвіти» його супроводжувала елегантна дама, і це одразу привернуло увагу товариства.

Сам Хрінников — невеличкий, худорлявий франт, рідке волосся на голові якого компенсувалося довжелезними козацькими вусами, — поспішив назустріч парі.

— Здоров був, шановний Дмитре Івановичу! Ану показуй, показуй скарб, який так довго ховав від товариства.

— Знайомтеся. Серафима Дмитрівна Бурякова. Моя наречена.

— Володимир Миколайович, — ґречно схилив голову Хрінников. — Дозвольте поцікавитися, шановна пані, яким таким ятером вам вдалося впіймати цю норовливу рибу?