Братья Капрановы - Справа Сивого

— Таки злякав я його.

— Кого? — спитала молода канцеляристка, але Клим не відповів.

Бо якщо врахувати, що точно так у невідомому напрямку у пошуках роботи поїхав їхній із Сєдовим попутник Василь Чапленко, інший фігурант справи, батько співачки Сокіл-Рудницької, Іван Сокіл, так само, як і Пічета, відбував нині термін заслання, кобзар Богуславський сидів під слідством на Кубані, а друг Яворницького Трохим Романченко помер, список із двох колонок, що лежав у портфелі, починав тріщати по швах.

— Просто як таргани розбігаються, — продовжив свою думку Клим.

— Хто? — в очах канцеляристки читалося здивування.

— Підозрювані. Той помер, цей сів, той утік...

— Обертатися треба швидше, — повчально сказала дівчина за стійкою і повернулася до обробки кореспонденції.

— Обертатися треба швидше, — машинально повторив Клим і раптом зірвався з місця, неначе підстрелений.

Вихором залетів він до кабінету, видобув з портфеля справу Яворницького, не звертаючи уваги на присутність Сєдова, який супроводив це докірливим поглядом, і сів писати рапорт на ім’я начальника Дніпропетровського обласного відділу ДПУ Краукліса з пропозицією негайно заарештувати всіх членів терористичної організації істориків та літераторів, які не встигли померти, сісти чи в інший спосіб утекти від правосуддя.

Після поїздки до Петриківки Маруся відчула незрозумілу симпатію до свого директора. Незрозумілу, тому що він залишався тим самим — старорежимним, відсталим та закоханим у древній мотлох, проте дивним чином це припинило дратувати. А серед самого мотлоху раптом почали знаходитися речі, розписані візерунками, схожими на петриківські, що на них вона раніше не звертала уваги. Мало того — у купах старих лахів дівоче око стало помічати чудові зразки вишивки та ткацтва. Деякі речі Маруся навіть приміряла на себе — звісно, щоб ніхто не побачив, бо комсомолці не личить грішити речезнавством, для сучасної людини музей — це передусім історія ідей, а не брухт.

З іншого боку, і Дмитро Іванович після цієї подорожі почав частіше усміхатися, заговорював з підлеглою на різні теми, розповідав усілякі цікавинки, тому коли раптом запросив сходити на виставку до Художнього музею, вона не відмовилася і навіть не здивувалася, а сприйняла це як належне.

Прогулянка видавалася неблизькою, Маруся запропонувала сісти на трамвай, але Дмитро Іванович любив ходити пішки, тому вони почимчикували вздовж проспекту до Половиці, де у колишньому Українському домі, як його звали містяни, розташувався Художній музей.

— А ви знаєте, Марусю, що за будівництво цього дому господаря мало не посадили в тюрму?

— Господаря? В тюрму? — здивувалася дівчина. — Але ж у царські часи всім правили поміщики та капіталісти. Це вони садили в тюрми революціонерів, а не їх садили.

Дмитро Іванович усміхнувся, як завжди, у вуса:

— І революціонерів садили, і капіталістів. Бо Володимир Миколайович за теперішніми мірками був саме капіталістом.

— Який Володимир Миколайович?

— Хрінников. Ви чули, що цей дім називають домом Хрінникова?

Маруся кивнула.

— Так отож, на його місці колись стояв старий будиночок, і його господар ніяк не хотів виїздити. Тоді Володимир Миколайович найняв підйомний кран і просто зняв із нього дах.

— Боже! — Маруся сплеснула руками. — Тобто, пробачте, не «Боже», а «овва», я ніяк не відвикну від деяких старорежимних словечок.

— Я так само, — Яворницький знову сховав усмішку у вусах.

— І за цей дах його посадили в тюрму?

— Ледь не посадили, але, слава Богу, знайшовся у Харкові добрий адвокат, який заладнав усе і справа завершилася штрафом.

— Мабуть, великі гроші заплатив адвокатові?

— Та вже не маленькі. Тільки не йому. Бо адвокатом був покійний Міхновський [117] Микола Міхновський — український політичний діяч, перший ідеолог українського націоналізму, один з будівничих українського війська початку XX століття. Загинув у 1924 році. , і він забажав, щоб замість гонорару Хрінников пожертвував гроші на українську газету.

— І той пожертвував?

— Авжеж. Він і мені потім допоміг видати книжку про Шевченка.

— Капіталіст? — здивувалася Маруся. — Як так? Шевченко ж боровся з кріпацтвом!

Яворницький розвів руками — мовляв, самі бачите.

— Але насправді добре, що ваш капіталіст все-таки збудував цей дім, бо тепер він служить пролетарському мистецтву, — після деяких роздумів підсумувала дівчина.

— Нині все і всі служать пролетарському мистецтву, — підтвердив Яворницький дещо сухо.