Братья Капрановы - Справа Сивого

Жінка усміхнулася.

— Це ще хто кого впіймав.

— Вона-вона, — перебив наречену історик. — Уявляєш, провела мені екскурсію моїм же музеєм! Я аж заслухався. І пропав козак!

— Насправді я учням екскурсію проводила, а Дмитро Іванович підслуховував.

Господар, що любив похвалитися не лише автомобілями та будинками, але й друзями, не оминув нагоди відрекомендувати новій гості видатних членів українського товариства Катеринослава. Він вказав на молодого ставного чоловіка, що на відміну від більшості присутніх чоловіків носив не довгі козацькі, а по-гусарському закручені вгору вуса.

— Знайомтеся, — сказав він. — Це Дмитро Дорошенко, історик та видавець.

— Нащадок славних козацьких гетьманів, — додав Яворницький. — Побачиш, із нього колись буде великий політик.

Дорошенко галантно вклонився дамі та по-дружньому привітався з Яворницьким.

— Ну а це, — повів далі Хрінников, — Микола Олексійович Богуславський. Наш кобзар. Щоправда, перебрався зараз на Кубань, але рідний дім, як бачите, не забуває.

Лисун, що розмовляв був із Дорошенком, приязно усміхнувся.

— Обидвох цих панів ти, Серафимо, знаєш поза очі, бо саме вони започаткували наші прекрасні «Дніпрові хвилі» [123] «Дніпрові хвилі» — український ілюстрований журнал, що виходив у Катеринославі. і навіть надрукували там мої скромні вірші, — уточнив Яворницький.

Обличчя жінки засвітилося.

— Дуже дякую вам. Ви навіть не уявляєте, який щасливий був Дмитро Іванович.

— Мали за честь, — нахилив голову Дорошенко.

— Ну а це, — завершив представлення господар, вказавши рукою на бороданя, третього з компанії, — Микола Стасюк. Майбутня зірка української політики.

— Судячи з того, що перебуваю під поліцейським наглядом, то вже теперішня, — іронічно посміхнувся той.

Гості перезирнулися. Після початку війни поліцейський нагляд уже не був предметом для жартів. Імперія знову взялася закручувати гайки.

Серафима Дмитрівна усміхнулася:

— Вибачте, що завадили вашій бесіді.

— Нічого важливого, — махнув рукою кобзар. — Обговорюємо політику.

Вусань Дорошенко скрушно похитав головою.

— Усе це добром не закінчиться.

— А що поганого ви бачите у смерті імперій? — запально вигукнув завзятий Стасюк, і на нього всі знову подивилися з докором. — Ну гаразд, у трансформації. Хіба трансформація держави не є доброю справою?

— Та я цілком за трансформацію, але мене турбує, чи готовий народ до нових випробувань? — попри молодий вік Дорошенко зовсім не поділяв радикальних ідей. — Ще й десяти років не минуло, як нам дозволили писати і друкувати українською, а вже знову забороняють. Ви самі займаєтеся кооперативним рухом і не можете не знати, наскільки низькою є сьогодні свідомість селян.

Хрінников схилився до гості:

— Поки серед чоловіків царює політика, я передам вас під опіку жіночої частини нашого товариства.

Серафима Дмитрівна перевела очі на чоловіка, увагу якого повністю поглинула суперечка, і кивнула.

— Українська автономія цілком обґрунтована економічно! — гарячкував Стасюк.

— А політично?

— Політично дозріє в ході історичного процесу.

— А якщо не дозріє?

Господар Українського дому відвів наречену Яворницького геть від політичних баталій і повернувся з новим гостем — худорлявим тридцятирічним чоловіком у круглих окулярах.

— Друзі, дозвольте вам відрекомендувати пана Мазепу. Ісаак Прохорович вивчав організацію сільського господарства в Австро-Угорщині, Данії, Німеччині, а тепер хоче застосувати отримані знання у нас на Катеринославщині.

— Чудово! — одразу напосівся на новоприбулого запальний Стасюк. — От скажіть нам як людина, яка знає закордонний досвід, чи здатна Україна прогодувати себе?

— Безперечно, — розвів руками той.

— От бачите! А чи можна навчити нашого селянина новим методам господарювання?

— Із цим складніше, — Мазепа дещо розгубився під таким напором.

— Ви до нас у справах? — м’яко втрутився Яворницький, щоб зупинити таким чином надмірний запал молодшого колеги.

— Мене запросили працювати до продовольчого комітету. Із фахової точки зору Катеринославщина виглядає дуже перспективною.

Тим часом жінки, які гуртувалися в іншому кінці вітальні, збуджено загомоніли. Причиною стала чотирирічна дочка Мазепи Галя що разом із мамою була відрекомендована товариству. Маленькі діти завжди викликають бурхливу реакцію жіночого товариства. Після виголошення достатньої кількості ахів та солодких слів господиня запропонувала віддати маленьку Галю під опіку своєї небоги, теж Галі, серйозної чотирнадцятирічної дівчини.