— Арештували-таки голубчика? — звів брови Сєдов. — Ми з вами, здається, вже говорили про Стасюка. Він у Центральній Раді продовольством завідував.
Клим здивовано гмикнув.
— Правильно.
А Сєдов повчально підняв пальця вгору.
— Але тим, хто сидить за однією справою, друга не завадить.
— Ну а як бути, наприклад, із Дорошенком? Він був міністром закордонних справ у Скоропадського. Але ж це, як і у Стасюка, було потім. Після того.
— Після чого?
— Після їхньої «Просвіти».
— Ну то й що?
— А як зв’язати те, що було після, з тим, що було до, і тим, що тепер?
Сєдов розтягнув сухі губи, позначаючи посмішку:
— От у цьому, власне, і полягає робота слідчого. Щоб ув’язати все між собою.
— І як це зробити?
— А зробити це можна, якщо правильно поставити запитання. Скажімо, ви знаєте, де цей Дорошенко був до війни, після війни. А знаєте, де він зараз?
— Начебто за кордоном, в еміграції.
— От. А чи має він зараз зв’язок із Сивим? Тобто з Еварніцким?
— Не знаю, — знизав плечима Клим.
— А якщо має і керує звідти?
— Ви думаєте?
— Юначе, емігранти — одні з найнебезпечніших людей саме тому, що ми їх не можемо заарештувати.
— Ага! — Клим почав розуміти логіку. — Значить, Дорошенко з еміграції може керувати організацією тут, правильно?
— Правильно. І, до речі, наш свідок Синявський цілком імовірно до неї входить. Знаю я цих націоналістів, їм все одно, яка влада в Петербурзі, вони завжди гнуть своє.
— Точно! — зрадів Клим.
Сєдов підсів до його стола та поправив пенсне на носі, щоб краще бачити.
— Значить так, юначе, візьміть аркуш паперу і розділіть його на дві частини, — старий взяв чвертку плакату, прочитав напис на ньому «В росіян і українців клич один — щоб не був пан над робочим господин», гмикнув та поклав чистою стороною догори.
— Навіщо? — не зрозумів Клим.
— В одній будемо писати тих, хто зараз тут, в іншій — тих, що за кордоном.
— А тих, що невідомо де?
— Тих пишемо окремо. Для них візьміть інший папірець.
Клим розділив аркушик на дві частини, в одній з них написав «Синявський», а в іншій — «Дорошенко».
— Володимир Пічета, — прочитав він.
— Пічета, — замислився Сєдов. — 1905 року через неблагонадійність висланий з Катеринослава до Молдови, обманом утік до Москви.
— Ну у вас і пам’ять!
— Не скаржуся, — для того, щоб зосередитися, Сєдов видобув портсигар і запалив цигарку.
— Так, Володимир Пічета, історик, — записав Клим у ліву колонку.
— Історик, — повторив Сєдов. — А попередні двоє хто?
— Тобто?
— За професією?
— Синявський — історик. А Дорошенко — міністр.
— Міністр — це не професія. Ким він був раніше?
— Істориком, — Клим зазирнув до записів і не повірив власним очам. — Усі історики! То що це виходить, реальна змова істориків? Я вгадав?
— Не виключено, — кивнув Сєдов і випустив хмарку диму. — Націоналізм гніздиться саме серед таких людей — істориків, літераторів. Якщо не маєш опори в реальності, починаєш шукати її в минулому чи у фантазіях про минуле, а тут і до націоналізму півкроку.
Далі робота пішла жвавіше. Любов Біднова відправилася у ліву колонку, її чоловік Василь, професор історії, — у праву, бо втік до Польщі разом із петлюрівцями. Про Івана Трубу, теж петлюрівця, будинок якого і дотепер містячи звали «домом Труби», було відомо, що він десь у Чехії, Хрінников, колишній господар «Українського дому», а нині Художнього музею, розчинився у невідомості, тому був виписаний на окремий аркуш. Вчасно згадався попутник із поїзда, Василь Чапленко, разом із письменником Домонтовичем — обидва вони зайняли своє місце у лівій колонці.
— Так, а Лесю Українку куди дівати? — запитав Клим.
— Лесю Українку? — не зрозумів Сєдов.
— Ну, так у мене написано. Вона, здається, вірші пише.
— Писала, — виправив Сєдов. — Але, здається, свідок згадував її сестру, Ольгу.
— Точно! — хлопнув себе по лобі Клим.
Отже, сестра Лесі Українки Ольга з чоловіком опинилися у лівій колонці, а у праву помандрував ще один катеринославський діяч, керівник петлюрівського уряду Ісаак Мазепа [112] Ісаак Мазепа — український політичний діяч, керівник уряду УНР часів Директори (1919-1920 рр). Уникнув репресій завдяки еміграції.
.
Дивлячись на результати роботи, Клим не міг не пишатися — тепер, просто завдяки тому, що прізвища було правильно розставлено, вимальовувалася чітка картина — змова істориків та літераторів, яка керується з-за кордону петлюрівцями і має на меті створити на базі музеїв пропагандистські та збройні центри для повалення радянської влади.
Читать дальше