Братья Капрановы - Справа Сивого

— Цей Штогаренко вчився у нашому училищі, там мамина подруга викладала, казала, що дуже талановитий.

Баяни заспівали протяжно і раптом перейшли на бадьорий та іскристий марш. Музики азартно притопували ногами, зал і собі почав бити в долоні.

— І справді баян — це тобі не кобза, — захоплено мовив Клим, нахилившись до Марусі.

Після подорожі до Петриківки ця теза звучала вже не так переконливо. Дівчина навіть набрала повітря, щоб заперечити, але стрималася й лише мовчки кивнула головою.

До другого відділення ведуча перевдяглася у нову сукню, викликавши хвилю шепотіння серед глядачок.

— А зараз на сцену вийдуть солісти Харківського театру опери та балету Іван Паторжинський [108] Іван Паторжинський — оперний співак (бас), музичний педагог, Народний артист СРСР Випускник Катеринославської консерваторії. Знакова фігура української опери. та Марія Сокіл-Рудницька [109] Марія Сокіл (Рудницька) — оперна співачка (сопрано). Випускниця Катеринославської консерваторії. Уникла репресій завдяки еміграції. Знакова фігура української опери. !

Почувши ці прізвища, зал у єдиному пориві схопився та почав несамовито плескати, влаштувавши справжню овацію, — глядачі явно дуже добре знали ці імена. З-поза лаштунків, навіть не дочекавшись завершення оголошення свого номеру, вийшли співаки — він у шароварах та вишиванці, вона у запасці з віночком на голові.

— А ти казала, що шаровари зараз не носять, — зауважив Клим, намагаючись перекрити овацію.

— Так то ж опера! — знизала плечима Маруся.

— Дякуємо, товариші, дякуємо, — грудним басом промовив Паторжинський. — Але ми ще нічого не заспівали.

У залі засміялися, оплески згасли. Дочекавшись, поки затихне останній звук, ведуча сердито сказала:

— У виконанні артистів прозвучить дует Одарки та Карася з опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», — і гордовито залишила сцену.

Оркестр почав було вступ, але несподівано Сокіл-Рудницька підняла руку, закликаючи почекати.

— Шановне товариство! — вона зробила кілька кроків уперед. — Перед тим, як потішити вас українською оперою, ми би хотіли вклонитися і подякувати нашій вчительці, хрещеній матері всієї дніпропетровської школи вокалу Зинаїді Никифорівні Малютіній [110] Зинаїда Малютина (Бахмутова) — оперна співачка, музичний педагог, прибічниця українізації оперного репертуару. Стояла біля витоків української оперної вокальної школи. !

Вона першою почала аплодувати, до неї одразу приєднався Паторжинський, і глядачі охоче підхопили. Під шум оплесків із першого ряду підвелася чорнява скромно одягнута жінка і вдячно вклонилася спочатку сцені, а потім і залі. Поруч, шалено аплодуючи, підвелися найбільш захоплені прихильники опери, серед яких Клим раптом упізнав Яворницького.

— Марусю, диви, оно твій директор!

— Точно, Дмитро Іванович.

— А ти казала, що він нікуди не ходить, — зауважив Клим.

— Я казала, що у музеї нема зібрань, — виправила Маруся.

— Еге, — замислено кивнув він.

Поки співали Одарка і Карась, а потім під час усієї другої половини концерту, Клим уже не міг слухати музику. І лише коли після концерту до них підійшов якийсь Марусин знайомий та почав запально розповідати про організацію єдиної Спілки письменників, яка повинна об’єднати всіх радянських літераторів, він отямився.

— Пробачте, вас як звати? — запитав він у молодика, що просторікував про творчі спілки.

— Це — Павло Кононенко [111] Павло Кононенко — український поет, один з організаторів спілки письменників Дніпропетровщини. Засланий до Сибіру у 1938 році. , поет, — відрекомендувала Маруся.

— Поет, — замислено повторив Клим. — А скажіть мені, товаришу поет, навіщо вам потрібні творчі організації, про які ви оце торочите?

— Як це, навіщо? — не зрозумів той. — Творчі організації об’єднують літераторів у групи. Але час групівщини минув, тому тепер буде єдина на всіх спілка...

— Ну добре, — сказав Клим. — Єдина, але що ви там будете робити?

— А хіба не знаєте? — посміхнувся поет. — Журнали. Диспути. Вечори. Творче життя. Ви знаєте, скільки людей у нас приходить на диспути?

— Знаю, — Клим несподівано потягнув Марусю в бік і зашипів їй на вухо: — Я зрозумів! Вони не збираються у нього. Вони ходять по таких от концертах, диспутах і там зустрічаються.

— Хто? — не зрозуміла Маруся. — Літератори?

— Та які там літератори! А, і літератори теж. Націоналісти!