Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— От тільки зі зв’язком проблема, — засмучено сказав сержант. — Я не знайшов нормальних гарнітур, маю тільки такі, що під каску. А каски я ж на вас не начеплю.

— Не біда, — я поліз у сумку і вийняв радіостанції, які використовував у роботі, коли ще був журналістом. До радіостанції чіплялася прихована гарнітура — vox -мікрофон і прозора акустична трубочка, закручена спіраллю. Я використовував таку гарнітуру під час прямих увімкнень. Такий самий навушник використовують і спецслужби.

— Чувак, це просто круть! Ти геній! Оце я розумію — військовий підхід! — похвалив мене Маковскі, але я чомусь не зрадів.

Ми почепили гарнітури і натурально стали схожі на агентів спецслужб. Під піджаком був бронежилет, пояс відтягував важкий, як холера, P229 , а у вусі стирчала прозора трубочка навушника від рації.

Ми були готові забирати 17-річну дівчинку зі школи.

Після морозів прийшло потепління, тому ми не взяли курток і вийшли надвір у піджаках. Колеги повитріщалися на нас, наче ми були вбрані в костюми арлекінів.

Я за звичкою пішов на стоянку.

— Джорджіо, ти що, зібрався забирати об’єкт на своїй «Елантрі»? Камон!

— Чим тобі моя «Елантра» не вгодила? — ображено відповів я. — Хороша машина!

— Ти колись говорив, що це хороша ДЕШЕВА машина! — підколола мене Франческа. Я й справді якось назвав був «Елантру» 2014 року випуску «доброю дешевою автівкою для новачків». Відтоді мене називають «мажором», і коли в компанії мова заходить про новинки авторинку, всі регочуть: «Оу, ну ця TeslaX занадто дешева для нашого мажора Джорджіо!»

Поряд, верескнувши шинами, зупинився весь утиканий антенами здоровезний HMMWV , інакше кажучи, військовий прототип цивільного «Гаммера». Це був штатний транспортний засіб начальника охорони сержанта Маковскі.

— Обережніше там, чуєте? — підійшла до нас Сара.

Вигляд у неї був такий, ніби вона нас відряджала в Ірак. Мені стало погано, під ложечкою засмоктало.

— Саро, та ми дитину їдемо забирати, а не на війну!

МакКарті подивилася на мене співчутливо.

— Різниця між цивільними і військовими полягає в то…

Я не дослухав МакКарті й поліз у машину.

У броньовику було страшенно холодно, чомусь навіть холодніше, ніж надворі. Ми сиділи ззаду. За кермом був сам Маковскі у «табельному» військовому бронежилеті і в касці. За приписами військові під час служби виїжджали за межі авіабази в повному спорядженні.

Дорогою я налаштував чутливість vox на найнижчий рівень — так, щоб мікрофон вмикався навіть при дуже тихому голосі. Самі мікрофони я вивів у рукав, як це роблять у спецслужбах.

— Мене добре чути? — пролунав у навушниках голос Маковскі.

— Не кричи так, вуха луснуть!

— Чудово! Значить, я буду на контролі. Ви підходите до об’єкта. Перший ідеш ти, Джорджіо. За тобою на відстані чотирьох футів іде Франческа. Ти моніториш перед і ліво, Франческа прикриває тебе зі спини й контролює праву сторону. Не дублюйте одне одного, кожне зосередьтеся на своїй стороні. Джорджіо, ти ведучий. Франческо, тримай його в полі зору: він зупинився — ти зупинилася. Рухаєтеся синхронно, прикриваючи одне одного.

Мені стало геть погано.

— Слухай, ми дитину їдемо забирати, а не президента!

— Це ти слухай, цивільний! Ти повинен виглядати переконливо! Тому працюй за правилами! Кобура розстібається легко, не треба тиснути застібку — просто легенько вдар по кнопці, і язичок від’їде сам.

У моїй голові промайнув страшний здогад. Я відкинув полу піджака, легенько стукнув по кнопці й дістав пістолет. Вийняв магазин. Так і є! Пістолет був заряджений.

— Маковскі, знаєш, мені здається, ти просто з’їхав із глузду. На хріна ти зарядив зброю?!

— Джорджіо, — терпляче, як дитині, пояснив сержант. — Ти йдеш до школи. Це об’єкт підвищеної уважності. Ану ж там трапиться маніяк з автоматом? Завжди треба бути напоготові до будь-якого сценарію.

«Господи, ми ж усього-на-всього їдемо забрати дитину, — у повному розпачі подумав я. — Який, у біса, маніяк з автоматом?!»

— ОК, забираєте об’єкт. Розташовуєте його між вами. Ні в якому разі не міняйтеся місцями! Джорджіо, ти тепер ідеш позаду, прикриваєш дівчат. Твоя сторона тепер права, а у Франчески — ліва й перед. Об’єкт між вами на відстані двох футів від кожного!

— Її взагалі-то звати Венді, — про всяк випадок нагадав я.