Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— До чого тут «образити», професоре? Ви робите свою роботу! — здивувався я. — Ви побачили проблему і спитали. Я відповів. Ми все з’ясували, всі задоволені. Правду кажу?

— Ну-у-у… Не всі люблять критику… Он, Франческа плаче, коли я їй роблю зауваження…

— Вона завжди плаче, у неї реакція така. Ви з нами працюєте вже півтора року, мали б звикнути.

— Не можу, — зітхнув професор. — Не можу звикнути, хоч убий.

При всій своїй педантичності Франческа страшенно неорганізована. Через це ми раніше марнували дуже багато часу. А на всі зауваження у Франчески була одна реакція — сльози.

— Вона плаче, бо інакше просто не вміє, — пояснюю я. — Тут головне — вміти її заспокоїти. Її реакція свідчить не про те, що ви зачепили її почуття власної гідності, а тільки про те, що вона розчарована. Вона любить, щоб усе, що вона робить, було досконале. Будь-яка неточність виводить її із себе.

— Перфекціоністка.

— Так.

Саме так. Франческа прискіплива й до огиди точна. У кейсі на кожну корекцію є 55 пунктів, обов’язкових до заповнення. Із яких більша частина, звісно, заповнюються автоматично, а решту треба заповнювати вручну. Плюс 60 супровідних пунктів, які заповнюють у разі необхідності. І останній із них — «Примітки».

У примітки взагалі мало хто заглядає, хоча там може бути дуже цінна інформація. Зазвичай інженери випробовують усі вузли та двигуни одразу ж після виводу космічного апарата на орбіту, а в процесі експлуатації — щопівроку. Дивляться, чи є відхилення, чи все працює коректно. Негаразди зрідка, але трапляються — то якийсь двигун працює нештатно, то, як у Містера Щасливчика, не працює взагалі.

Усі негаразди, якщо вони є, заносяться в поле «Примітки», як і цього разу. Але ось у чому штука. Найчастіше десь на берегах титульного аркуша є напис: «Дивіться ПРИМІТКИ або зв’яжіться із виробником». Франческу ці несанкціоновані написи доводять до сказу. «Навіщо писати там, де цього робити не треба?! Якби ж там було спеціальне поле для таких написів, але ж його нема! Пишуть де попало!» І дівчина люто з цим воювала.

У результаті кейси стали акуратні, без приміток і написів у не призначених для цього місцях. Треба тільки перевіряти всі поля, як того вимагає інструкція.

Тобто формально Франческа має цілковиту рацію — все має бути за інструкцією. Боронь боже, щоб у полі, призначеному для десяткових часток, хтось уписав соті, а в полі для сотих — тисячні. Або примітки вписали у вільні поля одразу за результатом, а не в «Примітках» — тоді бурчанню та вичитуванням не буде кінця!

Я всі ці тонкощі знаю, тому не припускаюся такого неподобства. До того ж я сам люблю, щоб усюди був порядок…

Професор Рассел не міг похвалитися такою педантичністю і постійно нам дорікав, що ми марнуємо час і сили на формальності. Мовляв, через зайву увагу до формальностей можна не помітити серйозної помилки. Але я й тут спокійний: мозок моєї напарниці влаштований таким чином, що вона може переплутати кейси, сісти не за свій стіл, відкрити не той файл, але якщо вона вже взялася за розрахунки, то радше забуде, як її звати, аніж припуститься помилки! Франческа про це знає, тому болісно сприймає будь-яку критику на свою адресу.

— Критика спонукає до вдосконалення! — обережно аргументує професор кожну свою правку.

— Я згодна, професоре, якщо критикує людина, що має компетенції та повноваження! — нервово відповідає Франческа. — І якщо я прошу про критику! А якщо хтось інший лізтиме до мене з повчаннями та нотаціями, то він про це гірко пошкодує!

Франческа б точно не вижила в «странє совєтов».

Підлітки — найдивніші створіння на Землі. З вигляду ніби доросла вже людина, а в голові — повний «Монті-Пайтон» [42] Колективне ім’я авторів комедійного шоу у Великобританії «Літаючий Цирк Монті-Пайтона» (вперше вийшло в ефір 5 жовтня 1969 р.). . Хоча «повний «Монті Пайтон»» у голові може бути не тільки в підлітків. І Франческа — яскравий приклад. Та і в мене під чубом, прямо скажемо, не Массачусетський технологічний інститут.

— Мені треба мати двох охоронців! — уперто повторила Венді Вескотт. — Щоб у піджаках і в темних окулярах. І з раціями! І зі зброєю! Як у кіно!

Дочки полковника Вескотта сиділи на нашій кухні і, як завжди, сварилися. З ними був начальник охорони бази, веселий сержант Маковскі. Поряд, схрестивши руки на грудях, стояла сержант Сара МакКарті. Брови в неї були насуплені й нагадували двох великих волохатих гусениць, що зустрілися на гілці.