Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

Коли така затята католичка, як Франческа, згадує Матінку Божу, то це серйозно. Тому я вирішив не сперечатись і попрямував на кухню.

Уся наша компанія була в зборі. А офіцер Баррел уже встиг напхати рота шоколадками.

— Це для Джорджіо! — Франческа відгребла вбік жменю цукерок у золотих блискучих фантиках.

—  Grazie, bambina! — подякував я і трохи тепліше додав: — Buon Natale!

—  Buon appetito! — всміхнулась у відповідь напарниця.

Я взяв цукерку і без ентузіазму почав її розгортати. «М’яка, — подумав. — Мабуть, розтала». Але щойно я ту обгортку зняв, як очі мої широко розплющились і стали круглі, як четвертаки…

Я тримав у руках «цукерку»: брусочок салямі сопрессата, загорнутий у тонкий листок сиру проволоне, а вся ця комбінація зверху була обгорнута тонко порізаною сиров’яленою шинкою прошуто.

— М’ясна цукерка! — отетеріло вимовив я і протягнув: — Ніфігасссобі!

Франческа засміялась і заплескала в долоні.

— Я довго сушила голову, поки не вирішила: якщо ти, як усякий монгол, любиш м’ясо, то чом би не приготувати для тебе м’ясних цукерок? Різдво ж!

— І я таку хочу! — сказав Баррел і протяг руку.

— Шоколад спершу проковтніть, офіцере, — сказала Франческа. — Пригощайтеся, авжеж. Тільки Джорджіо залишіть.

Різдво — час приємних несподіванок.

—  Ragazza mia , ти маєш пилку для нігтів?

Франческа повільно визирнула з-за монітора. Вона дивилася на мене так, ніби я зібрався серед зими позичити в неї купальник.

— А тобі навіщо?

— Як це навіщо мені пилка для нігтів, cara mia ? Хіба не ясно? Апельсин порізати!

— Апельсин я тобі й так можу почистити, caro mio … — розгублено пробурмотіла дівчина. — А от пилка для нігтів тобі для чого?

— Франческо, а ти сама для чого її використовуєш? — спокійно спитав я. — Можеш мені сказати?

— Для чого я використовую пилку для нігтів? — перепитала сицилійка. — Якесь дивне запитання, Джорджіо… Для чого я можу використовувати пилку для НІГТІВ?!

— От і я не можу зрозуміти, ДЛЯ ЧОГО ти використовуєш пилку для нігтів!

— Джорджіо, чого ти мене заплутуєш?! — обурилася напарниця. — Що за дурнуваті питання?

— Авжеж, «для чого тобі пилка для нігтів» — питання ні разу не дурнувате, правда?

Франческа ще вище підняла брови.

— То для чого тобі МОЯ пилка для нігтів?

— Ти собі навіть не уявляєш, ragazza mia , що я зроблю із твоєю пилкою для нігтів, — я почав валяти дурня.

— Джорджіо!

— Та нігті підпиляти, господи! Ну для чого іще може бути потрібна пилка для нігтів, Франческо?!

Дівчина дивилася на мене недовірливо.

— Гм… Хто вас, хлопців, знає? Он Патріціо недавно попросив у мене пилку для нігтів і пиляв нею якусь пластикову хрінь од свого компа! Моєю сапфіровою пилочкою!

— Значить, у нього не було надфіля, — здогадався я. — А як можна без надфіля підпиляти дрібні деталі? Якраз пилка, до речі, і підійде. Пластик — не метал, нічого б із твоєю пилкою не сталося.

— Це моя пилка! — ображено пхикнула Франческа. — Сапфірова! Я нею, між іншим, собі нігті підпилюю!

— Та не бурчи! Я тепер знаю, що подарувати Патріціо на день народження — набір надфілів. Якраз тут для себе надивився набір із двадцяти п’яти штук різних розмірів і форм! — заспокоїв я напарницю. — То як, даси мені свою сапфірову пилку для нігтів?

— Для нігтів? — підозріливо перепитала Франческа.

Я, намагаючись зберігати спокій і не засміятися, цілком серйозно пояснив:

— Я сьогодні зранку підрівняв нігті. А пилочки вдома не знайшов. А тепер гострі краї чіпляються за одяг і за клавіатуру, і від цього аж мороз по спині.

Насправді пилка для нігтів — річ першої необхідності. Якось парканадцять років тому, коли я ще й не починав учити українську, я пішов на побачення. Ніби все передбачив — нова сорочка, начищені черевики, чисті шкарпетки, побритий, надушений, квіти, шампанське. І ось коли я тримав в руці пляшку, я раптом подивився на свої нігті… Омайґад! Нігті! Довгі, як монгольські шоломи, подекуди з траурною облямівкою (воїн загинув). Добре, що я мав із собою ножика (не питайте навіщо), тож усю жалобу вдалося вичистити, але що робити з самими пазурами?! У стані абсолютного відчаю я їх просто обкусав. Зубами.

Так, це жах. Я міг би написати, що це сталося із моїм товаришем, але, на жаль, таке враження, що серед моїх друзів найогидніший був я.

Обгризти то я їх обгриз. Але тепер нігті нагадували вже не монгольські шоломи, а столярну пилку. Нерівні краї із гострими задираками, зачепиш ними тканину і — бррррррр! Це як пінопластом по склі, як мороз по спині.