Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Що, загалом, логічно, — сказав Баррел. — Друїди святкували новий рік восени, коли все помирало і готувалося до народження. А навесні святкували Белтейн, час, коли все невідворотно змінюється!

— Отут я не в курсі, — чесно зізнався я. — Ми, монголи, святкуємо Саґаан Сар, або «Білий Місяць», із початком місячного року за дванадцятирічним циклом. І припадає це на кінець зими і початок весни.

— Отак почали пісню згадувати, а заглибились у стародавню історію! — Баррел закрутив сивий вус. — Знаєш, я чув цю пісню змалку. Вона щороку грає із кожного ящика. Але я ніколи не задумувався, звідкіля вона, — офіцер помовчав. — І Цісик я любив. Але вона завжди була для мене американкою. Дуже вродливою до того ж.

— А ви їли колиcь кемпбеллівський суп? — запитав раптом я.

— Це консервоване їдло з Джерсі?! — засміявся Баррел. — Томатний, чеддер, клем-чаудер! Та я його їв усе дитинство і юність, поки не одружився! Моя жінка терпіти його не може. Я, щоправда, й досі його їм, коли ніхто не бачить, — смак юності, сам розумієш… Хоч тепер він не той, що був раніше… А ось рисовий…

— Пам’ятаєте інсталяцію Енді Воргола? — перервав я Баррелові спогади.

— Із бляшанками?! Аякже! Це ж моя юність!

— 1962-й рік, тридцять два полотна, 51 на 41 сантиметр кожне. На полотнах — бляшанки «Campbell’s Soup» різних видів! — я чудово пам’ятав цю роботу, бо любив поп-арт.

— Стривай, — не зрозумів Баррел. — До чого тут «Carol Of The Bell»?

— Енді Воргол — русин, — я тицьнув пальцем у Закарпатську область на мапі, що висіла на стіні. Його батьки русини. А русини жили на території сучасної України і Словаччини.

— О-о-о, камон! Ти серйозно?

— Абсолютно.

—  Pierogi! — продемонструвала свої кулінарні пізнання Франческа.

— Польські!

— І українські — в Україні їх також називають і «пироги», і «вареники».

—  Variniki!

—  Varenyky!

— Я не можу вимовляти «у» після сонорних звуків!

— Можеш! Я ж навчив тебе слову «паляниця»! «Вареники» — те саме!

— Чого ти брешеш, variniki — це равіолі, а palyanytsya — це crust !

— Я мав на увазі фонетику.

— А-а-а! — погодилася нарешті сицилійка.

— Тобі аби сперечатися!

— Ні!

— Так!

— Ні!

— Так!

— Ти самозакоханий індик! Хочеш, щоб завжди було по-твоєму!

— Ти курка в окулярах!

— Ти нестерпний!

— Ти сперечаєшся!

— Ні!

— А що ти зараз робиш, по-твоєму?!

Мені в голову полетіла шкірка з апельсина. Я не встиг відхилитися, і вона повисла в мене на окулярах. Напарниця зойкнула, підскочила й акуратно зняла її із мене. На окулярах залишилася пляма соку. Франческа обережно зняла з мене окуляри й почала протирати їх своєю сорочкою. Я подав їй спиртову серветку — спеціально для нас, окулярчастих, у коридорі, коло шафки першої допомоги, стоять коробочки з такими серветками. І однаково Франческа протирає окуляри казна-чим. Я також.

—  Diakuyu! — спокійно сказала напарниця, ніби ми й не сварилися півхвилини тому.

— Ви закінчили? — флегматично спитав Баррел.

— Ага! — відповіла напарниця, віддаючи мені чисті окуляри.

—  Grazie! — подякував я.

— А що ще є українське, про що я не здогадувався?

—  Taras Shevchenko Expressway між Newington і New Britain!

— Ти думаєш, я тупий? Я там ледь чи не щодня їжджу! — образився офіцер. — Я знаю, хто такий Шевченко! Може, в мене вуса такі, як у нього!

І тут мене наче струмом ударило. Точно! Ну який морж?! Старший офіцер Баррел мав розкішні шевченківські вуса!

— І точно! Як я раніше не помічав?!

— Ну а ще що?

— Міла Йововіч народилася в Києві!

— Міла Куніс теж з України.

— З Чернівців. А ще Стівен Возняк.

— Він хіба не поляк?

— Сам казав, що українець.

— Коли?!

— Недавно, коли в Київ приїжджав.

— Офігіти просто.

— До речі, ще є така страва… Чорт, як її?.. Pork belly?

— Сало!

—  Salo?! — Франческа знову вигнула брову. — Salted or smoked fat pork belly?! Як це взагалі можна їсти?!

— Мовчки.

— Чому, Джорджіо?!

— Тому що, як будеш багато балакати, його у тебе вкрадуть! — абсолютно серйозно сказав я.

Офіцер Баррел зареготав.

— Ну все! Прийду додому, слухатиму Цісик, дивитимуся Йовович, їстиму pierogi й salo !

— Спочатку навчіться вимовляти palyanytsya .

—  Dyakuyu! — обережно сказав Баррел.

— Годиться для початку, — усміхнувся я.

— А-а-а! Трейсі, що це в тебе?! Що ти там від мене ховаєш?! А-а-а! Сублімована локшина! — Франческа верещала від захвату так, ніби побачила не стаканчик заварної локшини, а качку з апельсинами.