Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— Це справді смішно! Пам’ятаєш, скільки часу я випрошував у Сари сорочку з довгими рукавами? А в мене, між іншим, «М», не такий і рідкісний розмір…

— Не бреши! У тебе «L»!

— Дивися, вона на мені як мішок! Пам’ятаєш, як на тебе напав був скунс, і Сара після того з великими труднощами знайшла тобі на складі форму розміру «S»? Ти тоді взагалі в тій формі втопилася.

— То був «S»! А в мене «XS»!

— Не бреши, таких розмірів не буває.

— Це комплімент?

— Так! Зате тепер ти не зможеш стрибати з літака без парашута.

— Чому?

— Офіцерські жетони потягнуть до землі.

— Дурний жарт!

— Усі ці жетони — пережитки минулого. Джорджіо, от поясни, навіщо тепер, у XXI столітті, тягати на собі ці залізячки?

— Не знаю, Коліне, мабуть, якась данина традиції.

— А навіщо носять одразу два жетони?

— Усе просто, Джой. У разі смерті один жетон залишається на трупі, а другий забирає санітарна служба, щоб порахувати втрати й виписати похоронку.

— Який кошмар… І заради цього я здаватиму купу екзаменів!

— Та розслабся, це тільки данина історії.

— У майбутньому ніяких жетонів не буде. І ID -перепусток не буде. Вживлятимуть чіп під шкіру та й годі.

— Коліне, навіщо такі крайнощі? Он, щоб пройти на базу і в командний центр, потрібно тільки просканувати пальці — і ніяких хірургічних втручань.

— Джой, це якщо твої дані є в базі, а чіп і сам по собі — база даних, її тільки прочитати треба.

— Джорджіо, а я б тобі гарнітуру в довбешку вживила, бо ти свою вічно десь забуваєш і в мене просиш!

— Апельсинову лушпайку собі в пальці вживи, щоб завжди було чим кидатися.

— А сенс? Ти завжди ухиляєшся.

— Більше тренуйся. Я тобі дартс подарую.

— Краще бейсбольний м’яч.

— Джой, не треба!

— Франческо, а чому тут таку увагу приділяють формуванню зміни в ЦУП? Ну, наприклад, пари операторів, як ми з вами. Повно психологів, HR , анкети, тренінги, ретельно добирають напарників, зовсім як екіпаж на МКС.

— Усе просто, Джой. Ти коли-небудь пробувала займатися йогою під AC/DC ?

— Думаю, із цього б нічого не вийшло — бо рок і йога якось не туляться.

— Ось ти й відповіла на своє запитання.

— А ще психолог каже, що в нашій парі я — двигун, а Колін — холодильник.

— Джой, не «холодильник», а охолоджувач.

— Яка різниця?

— Принципова.

— Чекай-чекай, щось знайоме… А психолога часом не Майя звати?

— Точно!

— Пазл склався.

Понеділок почався буденно і, можна навіть сказати, нудно. Ми з напарницею стояли на ранковому морозі під час церемонії підняття прапора, Франческа хихотіла, розповідаючи мені про походеньки пса Джорджіо, якого вона подарувала своїм батькам. Відколи невгамовний песик з’явився у величезній оселі сеньйора Джіованні та сеньйори Карли, спокою настав кінець. Пекельний мікс джек-рассела і фокстер’єра замінив поважній парі всіх чотирьох дітей із їхніми сім’ями. І не те щоб Джорджіо був неслухняний, ні. Він чудово виконував усі команди і взагалі доволі вдало прикидався чемним — але якраз до того моменту, коли господарі бралися за свої справи, а про нього забували. Тоді Джорджіо розважався, як міг.

— Уявляєш?! Він такий самий засранець, як і ти, caro mio ! — захоплено шепотіла сицилійка. — Такий собі спокійний-спокійний, а потім щось як учудить!

— І як це, на твою думку, пов’язано зі мною? Що я такого роблю? Розриваю подушки? Відгризаю каблуки з твоїх туфель від Джіммі Чу? Перетворюю твоє водійське посвідчення на посвідчення без водія?

— Ти засранець!

— Ти не відповіла на моє запитання!

— Бо воно тупе!

— А це ще чому?

— Бо я так сказала!

— Це нон…

— Чи не можна тихіше?! Взагалі-то прапор піднімають, а ви тут базар розвели! — шикали на нас із задніх шеренг.

Так, обмінюючись люб’язностями, ми й зайшли у наш кабінет.

Біля мого крісла в позі Святого Севастіяна стояв Колін. Ви коли-небудь бачили зображення покровителя усіх лучників, мученика Севастіяна? Оце саме такий вираз обличчя був у Коліна. Я одразу згадав, що сьогодні понеділок і пора відпочинку та блаженного спокою закінчилася. Настав час катастроф, година «Д». «Д» — від слова «дупа».

— Коліне, що таке? Щось сталося? — спитала Франческа.

Мене раптом наче окропом ошпарило.

— Де Джой?!

Колін якось перелякано на мене подивився й вичавив:

— Джой у поліції…

— ЯК?!

— За бійку.

— ЩО?!

— Ну, Джой, тобто ми… Джой… Ну, ми пішли в паб на День святого Патріка і там, ну, випи…