Шарі Лапена - Подружжя по сусідству

Марко мовчки чекає. То он як вони вирішили усе розіграти. Він намагається прорахувати розв’язку. Річард мусить вийти з цього героєм. Вони з Еліс заплатили, знову, заради повернення Кори. Так Анна сказала поліції. Марко не знає, чи вірить вона в це насправді.

Марко не уявляє, що думає про все це детектив.

— І що тепер? — питає Марко.

Ресбак дивиться на нього.

— Тепер, Марко, настав час з’ясувати правду.

Марко раптом починає крутитися в голові, майже паморочитися. Він бачить, що Анна переводить очі з дитини на детектива, у передчутті катастрофи.

— Що? — каже Марко. Він відчуває, як на шкірі починають проступати краплі поту.

Ресбак сідає на стільці навпроти них. Нахиляється вперед і уважно дивиться на нього.

— Марко, я знаю, що ти зробив. Я знаю, що ти забрав дитину з ліжечка й переніс на заднє сидіння машини Дерека Гоніґа трохи пізніше половини першої ночі. Я знаю, що Дерек поїхав до своєї хатини в Катскільських горах, де його було жорстоко вбито за кілька днів.

Марко нічого не каже. Він знає, що саме так Ресбак і вважав увесь цей час, але які докази в нього є? Річард розповів їм про телефон? Цим вони займалися на кухні? Анна розповіла їм про відео? Раптом Марко стає несила дивитися на свою дружину.

— Ось що я думаю, Марко, — каже Ресбак, пояснюючи поволі, оскільки здогадується, що Марко зараз у такому стані, що йому, можливо, буде важко зрозуміти. — Думаю, вам були потрібні гроші. Думаю, ви влаштували викрадення з Дереком Гоніґом, щоб отримати гроші батьків вашої дружини. Ваша дружина, думаю, нічого про це не знає.

Марко хитає головою, не погоджуючись. Він має все заперечувати.

— Щодо того, що було потім, — каже Ресбак, — я не певний. Можливо, ви зможете мені допомогти. Це ви вбили Дерека Гоніґа, Марко?

Марко заводиться з півоберта.

— Ні! Звідки вам прийшло?

Він дуже збуджений. Витирає спітнілі долоні об коліна.

— Дерек зрадив вас, — спокійно каже Ресбак. — Він не приніс дитину на обмін, як ви домовлялися. Він забрав гроші собі. Ви знали, куди він повіз дитину. Знали про хижу в лісі.

— Ні! — кричить Марко. — Я не знав про хатину! Він ніколи мені про неї не казав!

У кімнаті западає цілковита тиша, в якій чутно лише цокання годинника на камінній полиці.

Схлипнувши, Марко ховає обличчя в долонях.

Ресбак чекає, дозволяючи клятій тиші заповнити кімнату. Потім, уже м’якше, додає:

— Марко, я не думаю, що ви планували, щоб усе сталося отак. Не думаю, що ви вбили Дерека Гоніґа. Я думаю, це зробив ваш тесть.

Марко підводить голову.

— Якщо ви визнаєте свою провину, якщо розкажете все, що знаєте, щоб допомогти нам у нашій справі проти вашого тестя, ми, можливо, зможемо домовитися.

— Тобто, домовитися? — питає Марко. Його думки шугають як навіжені.

— Якщо ви допоможете нам, то, можливо, ми зможемо запропонувати вам імунітет від обвинувачень за сприяння викраденню. Я поговорю з прокурором, думаю, що, враховуючи обставини, він погодиться.

Марко раптом бачить надію там, де її не було. У роті в нього пересохло. Він не може говорити. Натомість він киває. Пропозиція звучить непогано.

— Вам доведеться прийти у відділок, — каже Ресбак, — коли ми закінчимо тут. — Він встає та йде назад на кухню.

Дитина спить, і Анна лишається колисати її у вітальні, а Марко встає та йде за Ресбаком на кухню. Його дивує те, що ноги його не підводять. Річард сидить на одному з кухонних стільців, уперто-мовчазний. Їхні очі зустрічаються. Річард відводить погляд. Поліцейський у формі допомагає йому підвестись і вдягає на нього наручники. Еліс дивиться із глибини кухні, нічого не кажучи, і обличчя її не виражає нічого.

— Річарде Адаме Драйз, — каже детектив Ресбак, — вас затримано за вбивство Дерека Гоніґа та сприяння викраденню Кори Конті. Ви маєте право мовчати. Усе, що ви скажете чи зробите, може бути й буде використано проти вас у суді. У вас є право звернутися до адвоката…

Марко спостерігає, ошелешений тим, як йому пощастило. Його дитину повернули живою та неушкодженою. Річарда затримали, і він отримає те, на що заслуговує. Засудять його, а не Марко. Синтія тепер йому не нашкодить. Він уперше дихає вільно, відколи почалося це жахіття. Усе скінчилося. Усе нарешті скінчилося.

Двоє поліцейських в уніформі ведуть скутого Річарда через вітальню до парадних дверей, Ресбак, Марко та Еліс ідуть за ним. Річард мовчить. Він не хоче дивитися ані на свою дружину, ані на доньку, ані на онучку, ані на зятя.

Марко, Анна та Еліс спостерігають за тим, як його забирають.