Шарі Лапена - Подружжя по сусідству

Він знову спирається на стіл, щоб додати ваги своїм словам.

— Я думаю, це ви перенесли дитину з будинку до машини в гаражі.

Марко мовчить.

— Ми знаємо, що ваш бізнес у халепі.

— Я це визнаю. Ви думаєте, це достатньо вагома причина, щоб викрасти власну дитину?

— І за менші гроші викрадали, — каже детектив.

— Що ж, дозвольте дещо вам пояснити, — каже Марко, нахиляючись уперед і дивлячись Ресбаку у вічі. — Я люблю свою доньку понад усе. Я люблю свою дружину, і найбільше мене хвилюють здоров’я та безпека їх обох.

Він спирається на спинку стільця. Ретельно обдумує наступну фразу, перш ніж вимовити її.

— І в мене є дуже багаті теща й тесть, які були неймовірно щедрими. Можливо, якби Анна попросила, вони дали б нам будь-яку необхідну суму. То нащо ж мені красти власну дитину?

Ресбак дивиться на нього, зіщуливши очі.

— Я допитаю батьків вашої дружини. І вашу дружину. І всіх ваших знайомих.

— Ні в чому собі не відмовляйте, — каже Марко. Він знає, що краще так не поводитися, але не може стриматися. — Я можу йти?

— Так, ви можете йти, — каже детектив. — Поки що.

— Мені що, найняти адвоката? — питає Марко.

— Як собі хочете, — відповідає детектив.

Детектив Ресбак повертається до свого кабінету подумати. Якщо то було інсценоване викрадення, поставлене Марко, то він, очевидно, зв’язався з якимись справжніми злочинцями, які пошили його в дурні. Ресбаку майже шкода його. І, безсумнівно, йому шкода його знавіснілої дружини.

Якщо Марко влаштував це, а його обдурили, то його дитина тепер, напевне, мертва, гроші вкрадено, а його підозрюють у викраденні дитини. Це взагалі диво, що він і досі тримається купи.

Але детектив не впевнений. Йому не дає спокою ця няня. А також погляд із точки зору здорового глузду: нащо комусь, хто, можливо, міг легко отримати гроші, просто попросивши, ризикувати всім, ідучи на таку надміру обтяжену небезпекою справу, як викрадення дитини?

І ще ця тривожна інформація, яку він нещодавно роздобув: про схильність Анни до жорстокості. Що більше він занурюється в цю справу, то складнішою вона видається. Ресбак має дізнатися правду.

Час допитати батьків Анни.

А завтра вранці він ще раз поговорить із самою Анною.

Ресбак усе з’ясує. Правда десь там. Вона завжди там. Її просто треба відшукати.

Анна та Марко вдома, самі. У будинку нікого немає, окрім них двох, їхнього жаху, горя та похмурих образів їхньої уяви. Важко сказати, в кого з них двох рани глибші. Їх обох пожирає невідомість, те, що вони не знають, що сталося з їхньою дитиною. Вони обоє відчайдушно сподіваються, що вона жива, але ця надія тримається на тонкій волосинці. Кожен з них вдає заради іншого. А у Марко на це є додаткові причини.

Анна не розуміє, чому не звинувачує Марко цілком і повністю. В перший момент, коли все сталося, коли дитину забрали, у своєму серці вона перекладала провину на нього, адже саме він переконав її лишити Кору вдома саму. Якби вони взяли дитину із собою до сусідів, нічого цього не сталося б. Вона пообіцяла собі, що якщо Кору не повернуть цілою та неушкодженою, вона ніколи йому цього не подарує.

Але от вони тут. Вона не знає, чому тримається за нього, але ж тримається. Можливо, тому, що більше нема за що. Вона не знає навіть, чи досі кохає його. Вона ніколи не пробачить йому за Синтію.

Можливо, вона тримається за нього тому, що більше ніхто не може розділити або зрозуміти її біль. Чи, можливо, тому, що він принаймні довіряє їй. Він знає, що вона не вбивала їхньої дитини. Навіть її мати підозрювала її, доки не прислали комбінезончик. Вона впевнена в цьому.

Вони йдуть до ліжка й довго не засинають. Нарешті Марко піддається тривожному сну. Але Анна занадто збуджена для того, щоб спати. Зрештою вона встає з ліжка й починає тинятися будинком, розбурхуючись дедалі сильніше.

Вона починає прочісувати будинок, але не знає, чого шукає, і це засмучує її все більше. Вона рухається все швидше, швидше працює і її мозок. Вона шукає щось, що підтверджувало б провину її невірного чоловіка, але також вона шукає свою дитину. Вона відчуває, що обриси предметів розпливаються.

Мислення її прискорюється, стає менш раціональним, свідомість швидко перестрибує з одного на інше. Не те щоб вона в такому стані нічого не розуміла — навпаки, часто вона розуміє все чіткіше . Усе дуже реальне, як уві сні. Лише коли сон закінчується, розумієш, яким дивним усе було, яким позбавленим сенсу.

Вона не знайшла жодного паперового листа від Синтії, і на лептопі Марко електронних листів від неї також не було, не було в будинку й чужої жіночої білизни. Вона не знайшла жодних чеків із готелів чи схованих коробочок сірників із барів. Вона знайшла якусь невтішну фінансову інформацію, але саме зараз вона її не хвилювала. Вона хоче знати, що відбувається між Марко та Синтією і як це пов’язано зі зникненням Кори. Це Синтія забрала її?