Шарі Лапена - Подружжя по сусідству

— Він не відповідає.

Все її тіло тремтить.

— Тепер уже слід викликати поліцію, — каже Річард, що зробився сам на себе не схожий. — Байдуже, що сказав Марко. З ним могло щось статися.

Він дістає мобільний телефон і обирає Ресбака зі списку контактів.

Ресбак підіймає слухавку на другому сигналі.

— Ресбак, — каже він.

— Це Річард Драйз. Мій зять поїхав на обмін з викрадачами. Він мав зателефонувати нам півгодини тому. І він не бере слухавку. Ми боїмося, що щось сталося.

— Господи Ісусе, чого ж нам про це не сказали? — питає Ресбак. — Нічого. Давайте подробиці.

Річард швидко йому все переповідає й повідомляє місце обміну. Вони зберегли оригінальну записку. Марко взяв із собою копію.

— Я виїжджаю. Ми якнайшвидше пришлемо туди місцевий наряд, — каже Ресбак. — На зв’язку, — каже він і кладе слухавку.

— Поліція виїхала, — говорить Річард. — Тепер нам лишається тільки чекати.

— Я не буду чекати. Ти відвезеш нас на своїй машині, — каже Анна.

Марко досі сидить у пилюці, зіпершись на одне з коліс «Ауді», коли під’їжджає поліцейський автомобіль. Але він навіть голови в той бік не повертає. Тепер усе скінчено. Кора, мабуть, уже мертва. Його підставили. Хто б не забрав ті гроші — більше немає сенсу лишати її в живих.

Ну як він міг так прорахуватися? Нащо він повірив Брюсу Ніланду? Тепер він уже не міг згадати чому — його мозок затуманено горем і страхом. Тепер йому нічого не лишається, окрім як зізнатися. Анна його зненавидить. Йому так шкода. Через Анну, через Кору, через те, що він із ними зробив. Із двома людьми, яких він любить найбільше у світі.

Він був жадібним. Він переконав себе, що, беручи гроші батьків Анни, не краде, адже врешті-решт Анна успадкує їх усі, а їм потрібно трохи зараз. Ніхто не мав постраждати. Коли вони з Брюсом це планували, Марко зовсім не здавалося, що він наражає Кору на небезпеку. То мав бути злочин без жертв.

Але тепер Кора зникла. Він не знає, що зробив із нею Брюс. І він не знає, як її знайти.

Два поліцейські у формі повільно виходять із машини. Вони підходять до того місця, де сидить Марко, зіпершись на колесо «Ауді».

— Марко Конті? — питає один з офіцерів.

Марко не відповідає.

— Ви самі?

Марко ігнорує його. Один поліцейський прикладає до рота рацію, коли другий сідає навпочіпки поряд із Марко.

Він питає:

— Ви поранені?

Але в Марко шок. Він нічого не каже. Видно, що він плакав. Поліцейський, що стоїть біля нього, прибирає рацію, дістає зброю й заходить у гараж, остерігаючись найгіршого. Він бачить: дитяче крісло, біла ковдра, скинута в пилюку, дитини — немає. Він швидко виходить з гаража.

Але Марко й досі не говорить.

Невдовзі з’їжджаються поліцейські машини. На місце події прибуває швидка і вживає заходів проти шоку.

Незабаром на довгому в’їзді з’являється машина детектива Ресбака. Він поспіхом виходить і говорить із поліцейським, відповідальним за операцію.

— Що сталося?

— Ми точно не знаємо. Він не говорить. У гаражі стоїть автокрісло, але жодних ознак присутності дитини немає. Багажник відкрито — він порожній.

Ресбак озирає місце події й бурмоче:

— Господи Боже мій.

Він іде за першим поліцейським у гараж і бачить крісло й маленьку ковдру на підлозі. В першу мить йому стає пронизливо шкода чоловіка, що сидить там на землі, винний він або ні. Він, очевидно, сподівався забрати свою дитину. Якщо цей чоловік і злочинець, то явно аматор. Ресбак виходить на вулицю, на світло, сідає навпочіпки й намагається зазирнути Марко у вічі. Але Марко не повертається до нього.

— Марко, — наполегливо каже Ресбак. — Що сталося?

Але Марко навіть не дивиться на нього.

Утім, Ресбак уже чітко уявив, що сталося. Схоже на те, що Марко вийшов із машини, пішов у гараж, сподіваючись забрати дитину, а викрадач, який не мав жодного наміру її повертати, вирубив його й забрав гроші, лишивши Марко наодинці зі своїм горем.

Дитина, мабуть, уже мертва.

Ресбак встає, дістає мобільний і знехотя телефонує на сотовий Анні.

— Мені шкода, — каже він. — З вашим чоловіком усе добре, але дитини тут немає.

Він чує, як на іншому кінці лінії зойк переходить в істеричні схлипування.

— Приїдьте у відділок, — каже він їй.

Часом він ненавидить свою роботу.

Марко в поліцейському відділку, в тій самій допитній кімнаті, що й першого разу, на тому самому стільці. Ресбак сидить навпроти нього, точно так, як коли Марко давав свідчення кілька днів тому, Дженнінґз поряд із ним. Їхня розмова записується на відео, як і минулого разу.