Шарі Лапена - Подружжя по сусідству

— Розумію.

— Мені подобається наш дім, — зізнається Анна. — Але Марко не подобається почуватися винним. Він не хотів приймати весільного подарунка. Він би краще зробив усе сам і пишався б цим. Він дозволив їм допомогти заради мене. Він знав, що я хотіла будинок. Він був би радий почати із сякої-такої маленької квартирки. Часом я думаю, що припустилася помилки.

Вона знову викручує руки на колінах.

— Можливо, краще було відмовитися від їхнього подарунка, почати життя з якогось миршавого місця, як це робить більшість пар. Можливо, ми й досі були б там, але були б щасливіші, — вона починає плакати. — А тепер вони вважають, що зникнення Кори — його провина, тому що то була його ідея — лишити її вдома саму. Вони постійно мені про це нагадують.

Ресбак підсуває до Анни коробку із серветками. Анна бере одну й витирає сльози.

— Але що я, власне, можу сказати? Я намагалася захищати його, але то насправді була його ідея. Мені вона не подобалася. Я досі не можу повірити, що погодилася на таке. Я собі ніколи не пробачу.

— Що, на вашу думку, сталося з Корою, Анно? — питає детектив Ресбак.

Вона дивиться повз нього на стіну й насправді не бачить нічого.

— Я не знаю. Я все думаю і думаю про це. Я сподівалася, що хтось викрав її заради грошей, через те, що у мене заможні батьки, але ніхто не намагається вийти з нами на зв’язок, тож… я не знаю, важко дивитися на це оптимістично. Спершу Марко вірив у цю версію. Але тепер і він втрачає надію.

Вона знову дивиться на детектива. Риси її обличчя наче загострилися.

— Що як вона мертва? Що як наша дитина вже мертва? — Вона зривається на плач. — Що як ми ніколи не знайдемо її?

Ресбак перевірив комп’ютер Марко. Воно й не дивно, що Марко через це хвилювався. Хоча й не було нічого особливого в тому, що людина у становищі Марко гуглила про післяпологову депресію, історія його браузера свідчить, що він досить далеко просунувся у вивченні післяпологового психозу. Він читав про жінку з Техасу, яку визнали винною в тому, що вона втопила п’ятьох дітей у ванній. Він читав про матір, яка вбила дітей, завівши машину в озеро, про жінку з Англії, яка задушила дітей у гардеробній. Він читав про інших жінок, які втопили, зарізали або задушили своїх власних дітей. Це, на думку детектива, означало, що або Марко боявся, що в його дружини психоз, або та інформація була йому потрібна з інших причин. Ресбаку видавалося, що Марко рив дружині глибоку яму. Дитина ж була лише побічним ефектом. Невже він просто хотів піти?

Але ця теорія — не з його улюблених. Як відзначила Анна, психозу в неї немає. Жінки, які вбили своїх дітей, вочевидь, переживали напади психозу. Якщо вона й убила дитину, то, можливо, випадково.

Ні, його улюбленою теорією було те, що Марко влаштував викрадення для того, щоб як викуп отримати життєво необхідні гроші, — хоча Марко й сказав, що все влаштується, але його бізнес, з усього видно, у халепі.

Їм не вдається встановити, що то було за нічне авто. Ніхто не повідомив про те, що їхав проїздом о 00:35 у ніч викрадення. Поліція шукала допомоги громадськості стосовно загадкового автомобіля. Якби хтось, хто не мав стосунку до злочину, їхав би собі тією вулицею в той час, він уже, скоріше за все, дав би про себе знати, враховуючи те, скільки писалося про цю справу в газетах і розповідалося по телебаченню. Але ця людина не знаходилася, ймовірно, тому, що це був спільник. Детектив Ресбак вважає, що людина, яка була в тій машині, й викрала дитину. Ресбак думає, що або дитину було випадково вбито батьками, а тіло забрав спільник, або це вдаване викрадення і Марко передав дитину комусь, у кого кишка виявилася тонка для того, щоб дотримуватися домовленостей: отримати викуп і повернути дитину. Якщо так, то дружина може бути причетна, а може й ні: Ресбаку потрібно придивитися до неї. Якщо підозри Ресбака мають підстави, то Марко, напевно, божеволіє. Але Ресбака хвилює няня. Чи міг Марко облаштувати викрадення, якщо в будинку мала бути няня?

Ресбак не бачить сенсу в тому, щоб у будинку Конті сидів поліцейський і чекав на дзвінок із вимогою викупу — на дзвінок, який, можливо ніколи не пролунає. Він приймає стратегічне рішення. Вони підуть. Поліція покине їхній будинок, і він поспостерігає, що відбуватиметься, коли вони лишаться самі. Якщо він має рацію і щось пішло не так, якщо він хоче з’ясувати, що саме, то мусить відступити й дати Марко настільки довгий повідець, щоб його вистачило повіситися.