Шарі Лапена - Подружжя по сусідству

Марко підіймає руку, показуючи, що хоче сказати. Натовп раптом замовкає.

— Я хотів би прочитати заяву, — пробурмотів він.

— Голосніше! — кричить хтось із тротуару.

— Зараз я прочитаю заяву, — каже Марко вже голосніше й чіткіше. Потім він читає, його голос потроху набуває впевненості:

— Сьогодні вночі, між пів на першу й пів на другу, нашу прекрасну маленьку донечку Кору викрала з її ліжка невідома особа чи особи. — Він робить коротку паузу, щоб зібратися. З натовпу не долинає жодних звуків. — Їй півроку. В неї біляве волосся та блакитні очі, вага приблизно шістнадцять фунтів. На ній одноразовий підгузок і простий світло-рожевий комбінезон. З ліжка зникла також її біла ковдра.

— Ми любимо Кору понад усе. Ми хочемо повернути її. Ми звертаємося до того, хто її забрав, хто б ви не були, будь ласка, будь ласка, поверніть її цілою та неушкодженою. — Марко переводить погляд із папірця на людей. Він плаче й має перерватися, щоб витерти сльози. Анна стиха схлипує поряд із ним, вдивляючись у море облич.

— Ми й не маємо уявлення, хто й навіщо викрав нашу безневинну дитину. Ми просимо вас про допомогу. Якщо ви щось бачили або чули, будь ласка, повідомте поліції. Ми готові запропонувати значну винагороду за інформацію, яка допоможе в пошуках нашої дитини. Дякуємо.

Марко повертається до Анни, і вони падають одне одному в обійми під блискотіння спалахів.

— Назвіть розмір винагороди! — вигукують із натовпу.

Ніхто не розуміє, як можна було таке пропустити, але невдовзі після закінчення прес-конференції на ґанку до детектива Ресбака підходить поліцейський, тримаючи двома пальцями вдягненої в рукавичку руки світло-рожевого комбінезончика. Погляди всіх, хто є в кімнаті: детектива Ресбака, Марко, Анни та її батьків — Еліс і Річарда — приростають до цього предмета.

Ресбак зривається з місця:

— Де ви це знайшли? — збуджено запитує він.

— О! — виривається в Анни. Усі переводять погляд із поліцейського на неї. Вона стала мертво-блідою на вигляд. — Це було в кошику для білизни в дитячій кімнаті? — допитується Анна, підводячись.

— Ні, — каже поліцейський, — це було під подушкою сповивального столика. Ми пропустили його під час першої перевірки.

Ресбак страшенно роздратований. Як можна було таке пропустити!?

Анна червоніє, їй, здається, ніяково:

— Пробачте. Я, мабуть, переплутала. Кора була в ньому ввечері. Я перевдягнула її після останнього годування. На цей комбінезончик вона відригнула. Я вам покажу.

Анна робить крок у бік офіцера й простягає руку, щоб дістати костюмчик, але він відступає назад, від неї.

— Не чіпайте, будь ласка, — каже він.

Анна повертається до Ресбака.

— Я зняла з неї цей та вдягла її в інший. Я думала, що кинула цей комбінезон у кошик для білизни біля сповивального столика.

— Тож опис тепер не збігається? — уточнює Ресбак.

— Так, — визнала Анна, виглядає вона спантеличено.

— То у що ж насправді вона була вдягнена? — Помітивши, що Анна не наважується відповісти, Ресбак повторює: — У що вона була вдягнена?

— Я… Я не знаю, — каже Анна.

— Тобто як не знаєте? — напосідає детектив Ресбак. Його тон став різким.

— Я не знаю. Я трохи випила. Я була втомлена. Було темно. На ніч я годую її в темряві, щоб вона могла й далі дрімати. Вона відригнула на костюмчик, і коли я міняла їй підгузок, то змінила й одяг, у темряві. Я кинула рожевий у кошик — так я думала — і взяла інший із шухляди. В неї багато таких комбінезонів. Я не знаю, якого кольору був той, що я вдягла.

Анна почувається винною. Та цілком очевидно — цей чоловік ніколи не замінював уночі дитині підгузки.

— А ви знаєте? — питає Ресбак у Марко.

Марко виглядає, як олень, якому засліпило очі фарами. Він хитає головою:

— Я не помітив, у що вона її перевдягла. Я не вмикав світла, коли приходив подивитися на неї.

— Я могла би передивитися речі, щоб зрозуміти, що на ній, — пропонує Анна, при цьому її пожирає сором.

— Так, зробімо так, — погоджується Ресбак. — Нам потрібен точний опис.

Анна біжить нагору й витягає шухляду з речами дитини, наповнену комбінезончиками й піжамками та маленькими футболочками й колготками. Суцільні квіточки, цяточки, бджілки й зайчики.

Марко з детективом ідуть за нею й спостерігають, як, стоячи навколішках, вона зі схлипуванням витягає всі речі. Але їй не вдається згадати, вона не може зрозуміти. Чого не вистачає? У що вдягнута її дитина?

Вона обертається до Марко: