Галина Бабич - Професор Шумейко

Всі очікували обіцяних комсомольських зборів. Але комсорг мовчав, об'яви не було. Коли закалатав дзвоник, усі кинулися до виходу. Таки не забув парторг про свою обіцянку. Біля розкладу чорним по білому:

«Завтра, о 17-00 в приміщенні Училища зв'язку ім. М. Калініна відбудуться комсомольські збори!

Порядок денний.

1. Академробота.

2. Різне».

У такому приміщенні, яким було Училище зв'язку, хіба проводять комсомольські збори? — запитаю я вас. Ні. У такому приміщенні оркестри грають гавот, мазурку, полонез, а кавалери запрошують дам. У такому приміщенні відбуваються танцювальні вечори (бали) з найпопу-лярнішим танцем ХІХ ст. — вальсом, який придумали німці. Вони як не швейну машинку «Зінгер», то цейсівський бінокль придумають. А в 1939 році — Другу світову війну. Парторг усього цього міг і не знати. Територія Училища зв'язку сухопутних військ дуже відрізняється від нашої. Чим? Скажу. На нашій — витає дух містики, на їхній — романтики.

Як же не хочеться туди пхатися Климу. Чому? Скажу. Дівчата — страх як любили там бувати: збори, новорічні вечори, вечори дружби і знайомства тощо. Хлопці — ні. Білосніжні колони, простір, форма на зв'язківцях і... приємний запах з їдальні на першому поверсі формували комплекс твоєї неповноцінності.

Та це до комсомольських зборів, які уже розпочинаються, не має жодного стосунку. На збори! Аби чогось не прогавити. Перше питання обговорили швидко, тихо. Кількість відмінників, кількість двієчників — чесно зачитав академорг.

Коли дійшли до «різного», на трибуну вийшов парторг Леонід Андрійович.

— Спершу я доповім про участь комсомольців у зборі металолому!

Нас безсоромно експлуатували на різних «зборах» під красивою вивіскою: суботник. Зачистка від металолому на Дніпрових схилах — чистили. Навкарач-ки повзали по кручах і хащах. Тут можна було стріти кого завгодно: волоцюгу, збо-ченця, кримінальника.

Очистка території навколо руїн Успенської церкви! Очищали. Микіль-ський парк (нині парк Слави) повністю був на комсомольцях нашого технікуму. Весною — грядки, бур'ян, восени — листя, взимку — сніг. Клим прокручував мі-ні-стрічку, майже не слухаючи парторга.

— План по збору металолому ми виконали! Але премії, як обіцяно, не буде. Вийшов курйоз, який міг закінчитись трагічно! Студент Микола Остюк приніс на територію технікуму, а отже, і Києво-Печерського історико-культурного заповідника снаряд. Це ж добре, що моє досвідчене око враз визначило: об'єкт небезпечний. Я зразу ж саперів, міліцію. Вивезли, знешкодили. Ворог чигає на нас на кожному кроці! Не можна розслаблюватися ні на хвилину! Це ж би могли архітектурні пам'ятки світового значення вмить загинути!

— А про те, що Микола Остюк міг загинути? Про це ви подумали, — репліка з залу від технікумівської богеми.

— Сам же приніс!

— Не в усіх же, Леоніде Андрійовичу, таке досвідчене око, як у вас! — знову богема (педагоги з музики, хормейстерша, хореограф). Богема, вона і в 50-х залишалася богемою: ляпає язиком що попало.

— Премію, як обіцяли, треба дітям дати, — обірвав дискусію директор.

— Поміркуємо і пошукаємо кошти, — виправдовувався парторг. —Можу я продовжувати?

— Продовжуйте!

— Кількісно і якісно наш навчальний заклад взяв найактивнішу участь у демонстрації трудящих, присвячену 36-й річниці Жовтня. Після цього в Першо-травневому парку, де відбувалися народні гуляння, виступив хоровий колектив клубного відділення. Що я тут можу сказати? Хор — кращий у районі після «Арсеналу». Але каламутять нам воду деякі комсомольці, як-от Зінаїда Лугова, староста жіночого гуртожитку. Сьомого листопада, тобто в саму річницю, державний прапор був відсутній на названому об'єкті! Потрібно осудити! Я все сказав.

Раптом, ніби опечений, до трибуни побіг Микола Остюк (хоча слова йому ніхто не надавав).

— Прапор висів, уночі по нужді виходив, бачив, як оце вас, Леоніде Андрійовичу. Прапор зняла Фотинія.

І тут таке здійнялося! Збори поділилися на тих, хто повірив, що це справа рук колишньої послушниці Фотинії, і на тих, хто грудьми стояв за Фотинію і захищав її. Парторг спочатку вкляк, а тоді став кричати, усіх перебиваючи.

— Фотинія, хоч і черниця, але зараз наша людина! Це добросовісний працівник!

— Я ще не все сказав! — не покидав трибуни Остюк. — Леонід Андрійович часто повторює слово «порядок», але в гуртожитку ніякого порядку. Про хлопців — не скажу — живемо в келіях. Туалет на вулиці, на кухні — одна плита зіпсу-та, гаряча вода — раз на тиждень, холодна — постійно як крига, з колонки монахів. У дівчат — одна шафа на тридцять душ. Я все сказав.