Галина Бабич - Професор Шумейко

— Не ёрзайтесь, мужчина!

І тут у мужчини сталася катастрофа. Шукаючи окуляри (+5), він ненароком натиснув на курок. Куля просвистіла мало не над головою полковника. Тієї ж миті на нас вилився фонтан «нормативної військової лексики» уже не сердитого, а лютого, як тигр, полковника.

З четвертого чи п'ятого разу асистент усе-таки вцілив у трійку.

— Женщины, к ружью!

Мордувались ми довго. Описувати не буду, бо мати як прочитає, згадає Другу світову війну. Мордувались не тільки ми, а й полковник. А нам же потрібна була перемога. Наказом і мольбою декана ми не могли знехтувати за будь-яких обставин.

І коли я, майстер спорту з плавання, побачила на своїх колготках, куплених майже на всю стипендію, не стрілки і не дірки, а дірели завбільшки з більярдні кулі, а в Манюні вимазані в якомусь мазуті її білосніжне жабо і новенький лайковий піджачок, не втрималась і пішла на злочин. Простіть, пане полковнику. Ви тоді, мабуть, щоб відійти від шоку, завданого вам асистентом Ч. та нами, мило обнімалися і згадували свої військові подвиги з фронтовиком-професором Б. Скориставшись цим, майстер спорту Єлизавета Пікуза з металевою шпилькою (вона носила тоді зачіску, як у Юлії Тимошенко) підкралася до мішені і... Манюні проколола десятку, собі — дев'ятку.

— Вот видите, женщины, что такое профессиональный инструктаж! — порадів за нас полковник.

Можете засуджувати мене, шановні читачі, але нам потрібна була перемога.

Другого дня на дошці об'яв кожен міг прочитати лаконічну інформацію. «Честь факультету захистили» — і великими літерами, як горобці, наші прізвища.

Інакше бути й не могло, адже ми не на змаганнях зі стрільби зайняли друге місце.