Галина Бабич - Професор Шумейко

— Бабо! Ваш дід біля крамниці п'яний у калюжі лежить!

— І чого це так рано він... Сьогодні ж, здається, 9 Травня, день Перемоги, біля сільради мітинг буде, а він завжди в цей день виступав. Треба бігти, може, й не п'яний, може, і не в калюжі.

Хутенько заслонкою затулила піч, обполіскуючи руки після січки, і. до крамниці. Привели діда із двоюрідною сестрою Горпиною. Де їй одній подужати. Дід Терешко високий і міцний, а коли п'яний... (не знайду слова). Баба нервує.

— Щось треба робити, незабаром мітинг, школа он співає.

— Полю! — звернулася до онуки. — Пошукай, дитино, книжечку одну. У ній різні поради.

Оскільки в хаті книжечок було усього три: «Переяславська рада» Н. Рибака, «Німецько-український словник», який у війну забув комісар, то третю Поліна легко знайшла — «150 рецептов народной медицины».

— Бабо, вона?

— Вона, вона. Шукай, Полю, нащот протверезіння що сказано.

Поля послинила палець і стала гортати. Дід Терешко спав як убитий. Сестра Горпина скрушно похитала головою.

— Наче мітинг починається. Піду я, Варко.

— Сестро, поможи, не йди!

— Полю! А ти чого так довго шукаєш?

— То самі шукайте!

— От гадюченя! Наче не знаєш, що я не вмію читати!

Нарешті. Поради написані російською мовою. Подаємо так, як читала Поліна бабі Варці.

«Народные средства отрезвления пьяных: 5 капель нашатырного спирта растворить в стакане холодной воды и дать пьяному выпить.»

— Холодна вода є, нашатиря нема. Читай далі.

«... 20 капель.....спирта растворить в стакане холодной воды. Облегчение наступает немедленно».

Сестра Горпина не втрималася: чортівня якась, спирт на спирт. Що це буде?

— Шукай, дитино, ще!

«Взять голову пьяного так, чтобы ладони были наложены на уши. Быстро и сильно тереть оба уха. Прилив крови достаточно быстро приведет пьяного в сознание (хоть и относительное).»

Поля зрозуміла, що це те, що треба, бо баба Варка і тітка Горпина накинулися на діда, схопили за голову і давай терти щосили одна ліве, а друга — праве вухо діда Терешка. Враз дід прокинувся і не своїм голосом заревів:

— Ах ви... (далі я пропускаю). Що ви зі мною коїте? — Варко, ти ж знаєш, неси, стерво, буряковий квас!

Після глечика квасу дід був цілком працездатний. Глянув на ручний годинник (з Німеччини привіз) і. побілів. Мітинг закінчувався. Для цього не обов'язково було дивитися на годинника. На це вказував фінал: він у всі роки в нашому селі однаковий. Школа співає «Утро красит нежным светом», тоді за-диринчить мотоциклет голови сільської ради. Отже, усім можна розходитися з мітингу. І хоч ми жили недалеко від сільської ради, дід зрозумів — мітинг відбувся без його участі.

— Варко! А крім квасу у нас щось є?

— Ні краплини, — поклала на себе хрест баба Варка.

А тимчасом люди, розходячись, дивувались: і чого це сьогодні на мітингу не виступав Терентій Іванович (поза очі так називали іноді). Якийсь мітинг не такий.

Так повелося, що на День перемоги дід одягав, ні, спочатку таке: не пив, потім одягав білий чесучевий костюм, чіпляв на нього ордени й медалі та йшов до сільської ради. Нікого не слухав, не бачив, бажав одного — говорити і слухати себе самого. Виступав завжди третім, після парторга. Дід, як для села, був освічений, мав дзвінкий голос і прямий крутий характер. Тому говорив логічно, а головне — критично.

— Що з п'яного візьмеш? — виправдовувався малограмотний голова колгоспу Шульга.

І люди схвально кивали головами.

Це був 1947 рік, голод не тільки в нашому селі, а скрізь, та ще й непосильні податки. Сказати щось боялись, пошепки більше. І коли на трибуні (сам виходив) з'являвся Терентій Іванович, односельці знали — буде надзвичайна подія.

— Бив гадів-фашистів і буду! Подивіться, люди, скільки тих могил по селу, скільки кладовищ у Кокорі, Вовкотечі? Скільки удів. Із чоловіків на моїй довжелезній вулиці я, Марусі Цубихи син-епілептик, Ілько Семенець без обох ніг. Оце й усе. Сиджу біля Дніпра, вуджу. Думаєте вода у Дніпрі? Кров, тільки барву її забрала течія.

— Де мій син Миша, невістка? (Тут дід Терешко дуже вилаявся.)

— Терентію Івановичу! Школа стоїть, діти слухають, не матюкайтесь, — попросив парторг.

— Хай слухає і школа, і діти. їхні матері обірвані і голодні ходять на роботу в колгосп, одержують по 100 грамів висівок за трудодень!

— Воно трохи не так з натуроплатою, Терентію Івановичу, — перебив голова колгоспу.

— Так! Так! А яблуні, груші, вишні — під сокиру, бо податки задушили (тут Терентій Іванович плюнув убік і знову вилаявся).