Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

До жовтня 1935 року міс Тілні остаточно перебралася до Парижа. Церковні «нотатки місіонера» повідомляли про статтю у ще одному журналі — «Довіра і праця», де описувалось, як вона ледве врятувалася від серйозної пригоди. Йдучи вздовж жвавої паризької вулиці, міс Тілні збиралася зійти з тротуару на дорогу, як «один джентльмен притримав її якраз вчасно, аби не дати їй потрапити під колеса автомобіля» {240} 240 [10] один джентльмен притримав її: Surrey Chapel, Missionary Notes, жовтень 1935. / [c. 203] . Особливо цікавим і, безперечно, радісним є той факт, що рятівник був «євреєм!».

У 1936 році міс Тілні переселилася до будівлі північноафриканської місії у Парижі. Чудовою французькою та арабською вона повідомляла про свій візит до паризької мечеті, храму, який не викликав у неї захоплення через свою доктрину «заперечення Євангелії». Однак там пригощали смачним кускусом в арабському оточенні, і була чудова нагода для мовчазної молитви і споглядання (вона з приємністю подарувала «Євангеліє від Луки» «щиро захопленому» кельнерові з Туніса). Вона описувала інтер’єр мечеті, її «екзотичну красу квітів, листочків і фонтанів у залитому сонцем дворику» {241} 241 [11] екзотичну красу квітів: Elsie Tilney, ‘A Visit to the Mosque in Paris’, Dawn, грудень 1936, 561-63. / [c. 204] , але почуття від відвідування залишилися «сумні, сумні», тому що усе, «здавалося, свідчить про підступне заперечення нашого Господа».

Роки 1936 і 1937 були поділені між Парижем і південнотуніським Габесом, де робота міс Тілні здебільшого стосувалася боротьби зі спалахом черевного тифу. Вона була разом з арабами у карантині, доглядала за «дорогою переляканою старенькою єврейкою», але при цьому бачила й світлу сторону, бо спалах черевного тифу відчиняв перед нею «багато єврейських та мусульманських дверей», дозволяв їй спостерігати, як «молодий єврейський парубок… свідомо читає Євангеліє від Матвія». У Парижі вона працювала у баптистській церкві на проспекті Мен, що в 14-му районі. «Я мала честь допомагати німецьким єврейським біженцям і бути свідком їхніх поневірянь» {242} 242 [12] Я мала честь допомагати: Trusting and Toiling, 15 січня 1937. / [c. 204] , — писала вона своїм друзям до Нориджа.

У вересні 1937 року місіонерка саме повернулася до Парижа, займалася анкетуванням німецьких та австрійських єврейських біженців у баптистській церкві, працюючи разом зі священиком Андре Франкелем, який був представником Американської ради єврейських місій у Парижі (народився 1895 року, онук угорського рабина, Франкель змінив своє юдейське віросповідання і в 1914 році воював у лавах австро-угорського війська на східному фронті, як і Леоновий брат Еміль). Міс Тілні повідомляла, що пастор баптистської церкви мсьє Вінсент «відкрив свою Церкву — і серце — єврейському народові». Вона виступала на мітингах {243} 243 [13] Вона виступала на мітингах: Trusting and Toiling, 15 вересня і 15 жовтня 1937. / [с. 204] у підтримку євреїв, працювала з біженцями і допомагала на співбесідах, коли вирішувалося, як їм можна допомогти. У січні 1939 року, коли Леон приїхав до Парижа, вона все ще працювала у баптистській церкві, і, мабуть, там вони зустрілися, коли він потребував і шукав допомоги у вигнанні. Про діяльність міс Тілні час від часу повідомлялося у «Довірі і праці», поряд з дописами про жахливу ситуацію у Лемберзі, де «на єврейських студентів університету Львова, у Польщі, напали бунтівники-антисеміти» {244} 244 [14] на єврейських студентів університету Львова: Trusting and Toiling, 16 січня 1939. / [с. 205] .

Баптистська церква на проспекті Мен була центром для біженців з Австрії та Німеччини, інтелектуалів, вчителів і лікарів. їй у цьому також допомагала Служба допомоги біженцям ( Service d’Aide aux Réfugiés ). У церкві щодня безкоштовно годували сотні таких, як Леон. Вечірні зібрання у п’ятницю були «особливо зворушливими, коли найбільшу частину приміщення церкви займали єврейські біженці з Німеччини, Австрії та Чехословаччини» {245} 245 [15] особливо зворушливими: André Thobois, Henri Vincent (Publications Croire et Servir, 2001), 67, цитати розповідей з перших вуст опубліковано у Le Témoin de la Vérité, квітень-травень 1939. / [c. 205] . Сім десятиліть по тому я півдня провів у цій баптистській церкві разом з Рішаром Желеном, її теперішнім пастором. Він поділився зі мною архівними матеріалами, включно з інформацією про численні хрещення євреїв, які сподівалися таким чином врятуватися від небезпеки, що чигала на них. Архіви містили багато згадок про допомогу церкви єврейським біженцям і їхнім дітям, а також кілька книжок про хоробру працю Анрі Вінсента. Жодних посилань на Леона чи міс Тілні я не знайшов, однак, знайшов кілька фотографій, на яких було зображено єврейських біженців з Австрії та Німеччини, і вони справили на мене сильне враження. На одній з них була група людей, що сидять у коридорі церкви, «люди у скруті чекають, поки їх приймуть» {246} 246 [16] «i люди у скруті чекають: Thobois, Henri Vincent, 80. / [c. 205] . Я уявив Леона у цьому приміщенні, який мовчки чекає своєї черги, без грошей, сам у Парижі.