Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Елсі Тілні, 1920 р.

Серрей Чепл була квітучою спільнотою у серці Нориджа, під керівництвом їхнього пастора Тома Чепмана, якому я надіслав електронного листа. Він відповів протягом години, схвильований через моє «дивовижне розслідування», сподіваючись, що це була «саме та Елсі Тілні!». Він переслав мого імейла д-ру Розамунді Кодлінг, церковному архіваріусу. Наступного ранку я отримав електронного листа від міс Кодлінг, яка була «майже впевнена», що моя і їхня міс Тілні були однією і тією ж особою.

Д-р Кодлінг пов’язувала міс Тілні зі своїм [вочевидь, замість «зі своїм» слід читати «з її». — прим. верстальника .] братом-проповідником Альбертом (вона вказала мені на один з його трактатів «Віряни та їхні погляди», який багато років тому можна було замовити за адресою «п. А. Тілні, Холл-роуд, 66, Норидж, 6 пенсів за 12, 3 шиллінга 6 пенсів за 100, з безкоштовною доставкою»). У церковному інформаційному бюлетені я знайшов ще й інші згадки про міс Тілні. Вона була «відважним» опонентом модернізму, як пояснювала д-р Кодлінг. Про «сферу її діяльності» говорилося просто: «євреї».

Через кілька тижнів я здійснив першу з кількох своїх поїздок до Нориджа. Д-р Кодлінг охоче мені допомагала, тому що вона (чи будь-хто з Серрей Чепл) вперше почула цю історію, про яку я розповідаю, і була в захваті, що син «врятованої єврейки» налагодив з ними контакт. Д-р Кодлінг з пастором влаштували мені дуже теплу зустріч. Вона також привела на зустріч Еріка, старшого члена спільноти. Ерік пам’ятав міс Тілні як «гарненьку молоду леді, із солодким голосочком». Він сказав це дещо бешкетним тоном. «Мабуть, місіонерка не асоціюється з поняттям “гарненька”?», — додав він, розпитуючи, чи вона згодом вийшла заміж (письмових свідчень про це немає). Ерік згадував, як вони з міс Тілні розмовляли у недільній школі про Африку, екзотичне місце, про яке дітям було мало відомо. «У нас була мапа Британської імперії, але ми нічого не знали про африканську культуру, про людей, які там живуть, і про іслам, — пояснював Ерік. — Все, що ми знали, ми дізналися від неї, з картин, які вона привезла звідти, і картин, які намалювала». Вона мала «особливе» пристрасне захоплення — Алжир. Це була середина 1930-х років.

Д-р Кодлінг відвела мене {236} 236 [6] Д-р Кодлінг відвела мене: Norfolk Records Office; цей архів поділено на три колекції документів: FC76; АСС2004/230; and АСС2007/1968. Онлайн-каталог знаходиться за веб-адресою http://nrocat.norfolk.gov.uk/Dserve/dserve.exe?dsqServer=NCC3CLOl&dsqIni=Dserve.ini&dsqApp=Archive&dsqCmd = show.tcl&dsqDb=Catalog8cdsqPos=o&dsqSearch=(CatalogueRef==%E2%8o%98 FC%20 76%E2%8o%99). / [c. 202] до архівів Серрей Чепл у міському архіві Нориджа, де ми провели півдня, копаючись у документах, у пошуках будь-яких згадок про діяльність міс Тілні. Знайти їх було неважко: вона любила писати листи, а також коротенькі статті до різних євангелістських журналів, була уважним спостерігачем і вміла чітко формулювати свої думки. Коли Європа стала на шлях фашизму та антисемітизму, міс Тілні обрала інший шлях. З архівних матеріалів я з’ясував, що вона мешкала в Парижі, коли навесні 1939 року туди приїхав Леон.

Вона приєдналася до Серрей Чепл у лютому 1903 року у десятирічному віці, потім у 1920 році вирушила з місією до Алжира і Туніса, де пропрацювала понад десять років. У листопаді 1927 року її місцем перебування було невеличке містечко Набуль на середземноморському узбережжі Туніса, де вона працювала з мадам Ґаматі. Міс Тілні писала про відвідування євреїв, про те, як «радо» її приймали {237} 237 [7] як «радо» її приймали: North Africa Mission Newsletter, березень/квітень 1928, 25. / [c. 202] , коли вона намагалася врятувати їх, привівши до Христа (про успіх такого порятунку не згадується). Іноді вона поверталася додому, провівши літо 1929 року в Борнмуті на літньому з’їзді південноафриканської місії. Хтось зробив групове фото {238} 238 [8] Хтось зробив групове фото: North Africa Mission Newsletter, вересень/жовтень 1929, 80. / [c. 202] , де вона тримає на руках немовля. Це була одна з небагатьох фотографій, які мені вдалося знайти.

У 1930-х вона присвятила свою діяльність допомозі євреям, приєднавшись до добре відомої Місії Мілдмей. Прощальний лист, підготовлений Серрей Чепл, починався з посилання на головне кредо: «Перше ж юдеєві». Вона підтримувала тісні зв’язки з пастором тієї церкви — Девідом Пантоном, чиї статті у релігійному журналі «Світанок» (редактором якого він був) справили на неї великий вплив. Мабуть, міс Тілні бачила той текст, який Пантон написав після публікації статті у «Таймс» 25 липня 1933 року (тієї, яку, імовірно, прочитав Лаутерпахт у Кріклвуді), присвяченій промові Гітлера, під заголовком «Борючись проти євреїв, я роблю роботу Господа». Пантон розкритикував «антисемітське божевілля» фюрера як позбавлену здорового глузду ненависть, яка є «суто расистською і фанатичною» і не має під собою жодного релігійного підґрунтя. Погляди Гітлера «не мають жодного стосунку до характеру чи поведінки окремих євреїв», — писав Пантон. Мабуть, ця стаття надихнула міс Тілні, яка тоді жила на туніському острові Джерба. Через рік, навесні 1934 року, вона переїхала до Франції, аби зайнятися новою діяльністю і присвятити себе «роботі серед євреїв у Парижі» {239} 239 [9] роботі серед євреїв: Surrey Chapel, Missionary Prayer Meeting Notes, травень 1934. / [c. 203] .