Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

На дні поліетиленового пакета я знайшов жмут жовтої тканини, невеличкі клаптики, порізані на квадрати, обтріпані з країв.

Кожен клаптик мав надруковану зірку Давида, зі словом « Juif » у центрі. Там було сорок три таких зірки, усі у неторканому стані, невживані, готові до того, щоб їх роздали і носили.

Впродовж перших років свого перебування в Парижі Леон та Рита були розлучені зі своєю дочкою, однак, мені виглядало, що вони час від часу з нею бачилися. Збереглося кілька фотографій — крихітні квадратні зображення, чорно-білі, не більше аніж два десятки. На цих фото без дати була маленька дівчинка зі своїми батьками, вона вже вміла ходити, дитині було два або три роки. На голові у малюка — зав’язаний білий бант, над нею заклопотано схилилася Рита. На одному фото моя мати стояла поруч з трохи старшим хлопчиком. На іншому — вона була разом зі своїми елегантно вбраними батьками. Вони сидять у кафе у парку, поруч з літньою парою, у жінки на голові капелюшок квадратної форми. Третя група світлин зображала Рут зі своєю мамою у Парижі, їй вже п’ять або шість рочків, мабуть, це було наприкінці окупації.

На жодному з цих фото Рита не посміхалася.

Тепер Леон з Ритою жили на вулиці Броньяр, найкоротшій з паризьких вуличок, поруч з їхніми друзями, месьє і мадам Буссар, які не були євреями і допомагали їм. Через кілька років Леон розповів своїй дочці, що месьє Буссар попереджав про облави, радив, коли не варто з’являтися на вулиці і коли не варто бути вдома. Все ж серед Леонових паперів не було жодної інформації про Буссарів, як не було її ще де-небудь. Леон та Рита тісно спілкувалися з Буссарами ще якийсь час після війни, але моя мати втратила з ними контакт після того, як вони відмовилися прийти на її весілля з англійцем, моїм батьком. Як вони пояснили, англійці були навіть більш огидною компанією, аніж німці. Це був 1956 рік. Я гучно розсміявся, коли моя мати розповіла мені цю історію, але вона сказала, що тут немає нічого смішного, що це наклало негативний відбиток на дружбу між літніми подружжями і що вони більше ніколи не бачилися з месьє Буссаром. Через багато років, коли вона пила чай разом з мадам Буссар у «Куполі» {72} 72 [61] Через багато років, коли вона пила: Це кафе, відкрите у 1927 році, було популярним місцем зустрічі для письменників, художників і співаків, серед яких були Пікассо, Симона де Бовуар і Жан-Поль Сартр. / [с. 104] , знаменитому кафе на бульварі Монпарнас, мадам Буссар сказала їй, що Рита завжди любила її сина Жана-П’єра, навіть більше, ніж свою дочку. Моя мати ніколи більше з нею не бачилася.

25 серпня 1944 року Леон та Рита святкували визволення Парижа разом з Буссарами. Вони приєдналися до величезного натовпу на Єлисейських полях, вітаючи американських солдатів, і обмірковували, як би це забрати дочку з Медона. Леон зупинив американську вантажівку з молодими військовослужбовцями, один з яких говорив польською.

«Заскакуйте, — сказав він, — ми підвеземо вас до Медона». Через годину вояки висадили подружжя у центрі міста. Останнє «Хай щастить» на прощання польською — і вояки поїхали собі далі.

Тієї ночі вони усі разом спали у своєму крихітному двокімнатному помешканні на четвертому поверсі будинку № 2 на вулиці Броньяр. Вперше за останні п’ять років вони ночували разом під одним дахом.

Я повернувся до фото серед Леонових паперів, яке побачив у маминій вітальні перед моєю першою мандрівкою до Львова.

Я надіслав це зображення одній пані, архіваріусу з благодійного фонду Шарля де Голля у Парижі. Вона мені повідомила, що фотографію було зроблено 1 листопада на околицях Парижа. Де Голль відвідував меморіальне кладовище « Carré des Fusillés », де поховані іноземні бійці антинімецького опору, страчені німцями під час окупації.

Шарль де Голль, кладовище Іврі, 1944 р.

«Чоловік з вусами — це Адрієн Тіксьє, призначений генералом де Голлем на посаду міністра внутрішніх справ у тимчасовому уряді Французької республіки у вересні 1944 року», — уточнила архіваріус. «Позаду нього — очільник поліції Парижа, [Шарль] Луізе (ліворуч, у гостроверхому кашкеті), і голова департаменту Сена, Марсель Флюре (праворуч, з білим шарфом). Позаду Флюре {73} 73 [б2] Позаду Флюре: Nancy Mitford, Love in a Cold Climate (Hamish Hamilton, 1949). / [c. 106] — з вусами, — Ґастон Палевскі». Це дуже знайоме ім’я: Палевскі був директором кабінету де Голля, коханцем Ненсі Мітфорд, якого вона згодом увіковічила у своєму романі «Кохання в холодному кліматі» у вигаданому образі герцога Фабріса де Советерра.