Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Клара дуже добре запам’ятала один березневий день 1943 року, коли прокинулася від гучних кроків біля будинку, плачу і голосіння: «Ми знали, що до Жовкви прийде і наше лихо. Це була, здається, третя година ранку. Мене розбудив якийсь шум, а потім постріли. Їх вели до лісу; це було єдине місце, щоб рити могилу». Вона знала цей ліс, «борек», де часто бавилися діти: «Це був чудовий лісок. Нам було весело там. Тепер ми нічого не могли вдіяти. Ми могли приєднатися до них із нашої схованки. Принаймні три або чотири рази ми були впевнені, що це кінець. Я знала, що це кінець».

Це було 25 березня. Євреїв із Жовкви, три з половиною тисячі людей, повели до лісу, на галявину з піском. Їх вишикували у ряд {65} 65 [54] Їх вишикували у ряд: там само, 124; Gerszon Taffet, The Holocaust of the Jews of Zolkiew, trans. Piotr Drozdowski (Central Jewish Historical Committee, Lodz, 1946). / [c. 98] , за два кілометри від центру їхнього маленького містечка, а тоді розстріляли.

Про події у Жовкві, Лембергу і Відні Леонові нічого не було відомо. Рита була з ним у Парижі вже рік, але їхнє становище було непевним, вони постійно вживали якихось заходів, аби уникнути регулярних масових облав на євреїв ( rafles ). За рік до цього {66} 66 [55] За рік до цього: Maurice Rajsfus, La rafle du Vel d’Hiv (PUF, 2002). / [c. 98] у липні 1942 року, тринадцять тисяч паризьких євреїв ізолювали на «Зимовому велодромі», а потім повезли звідти в Аушвіц.

Того літа Леон та Рита отримали офіційні документи. Два крихітних посвідчення було виписано 6 липня 1943 року у Куррієрі, невеличкому містечку в північно-західній Франції, там, де сорок років тому у шахті сталася найбільша в Європі катастрофа. Ці посвідки були серед Леонових паперів, кожна мала мініатюрну фотографію і два набори відбитків пальців, по одному для кожної руки. Леонове посвідчення мало номер 433, місцем народження був вказаний Лемберг, як територіальна одиниця Австрії; Рита мала картку № 434, її дівоче прізвище було вказане як Кампер (не Ландес, як це повинно було би бути), з явно підробленим підписом. Обидва посвідчення особи у відповідній графі свідчили про французьку національність їхніх власників (що не відповідало дійсності) і містили помилку у написанні прізвища — Бухольц (пропущено «г»).

Посвідчення особи Леона та Рити, 1943 р.

Посвідки складалися вдвоє, тоненькі, синього кольору, з дешевого паперу. Коли я сконтактувався з мерією Куррієра, мені сказали, що есесівці у травні 1940 року зруйнували міську ратушу на вулиці Жан Жорес і стратили десятки місцевих жителів, які чинили опір німецькому наступу. Месьє Луї Бетрем’є {67} 67 [56] Месьє Луї Бетрем’є: Телефонна розмова між автором і п. Бетрем’є, яка відбулася 2 серпня 2012 року. / [с. 100] , місцевий історик, сказав мені, що ці документи не могли бути справжніми; вони майже напевно були підробкою, тому що містечко було центром Французького опору, тоді було випущено багато підроблених документів. Так я зрозумів, що Леон мав зв’язки з підпіллям.

Я знайшов небагато інформації про життя Леона у цей важкий період до звільнення Парижа американськими збройними силами у серпні 1944 року. Леонове вчителювання закінчилося, і він займався якоюсь діяльністю для єврейської громади. У збережених мамою документах не було жодних згадок про це, але, коли я спитав свою тітку Енні (вдову Жана-П’єра, сина Леона та Рити, який народився після війни), чи Леон колись згадував про цей період, вона дістала цілу пачку документів, які Леон віддав їй перед своєю смертю. Вони були у поліетиленовій торбі для покупок.

Документи були несподіванкою для мене. Левова частка паперів {68} 68 [57] Левова частка паперів: UGIF було створено розпорядженням уряду режиму Віші 29 листопада 1941 року, управлінням у справах євреїв, аби об’єднати усі єврейські організації в єдине ціле; її було розпущено розпорядженням від 9 серпня 1944 року. / [с. 100] містила копії грубо надрукованого інформаційного бюлетеня Союзу французьких євреїв (Union Générale des Israélites de France (UGIF)) . Організацію було створено під час нацистської окупації для допомоги єврейським громадам, а цей бюлетень друкували щоп’ятниці. У Леона була майже повна колекція, починаючи з першого випуску (надрукованого у січні 1942 року) і закінчуючи випуском № 119 (за травень 1944 року). Бюлетень мав не більше чотирьох сторінок, його було надруковано на дешевому папері. Там були статті на єврейські теми, реклама (ресторанів 4-го району Парижа, поховального бюро) і звістки про смерть. У міру того, як депортації ставали дедалі масовішими, бюлетень надавав детальну інформацію про листи, які не може бути доставлено, адреси відправлень до далеких «трудових таборів» на сході.