Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

У 2015 році Комісія з міжнародного права Організації Об’єднаних Націй розпочала активно працювати над питанням злочинів проти людяності, відкриваючи шлях до можливого супутника конвенції про запобігання та покарання геноциду. {682} 682 [15] У 2015 році Комісія з міжнародного права Організації Об’єднаних Націй: Professor Sean Murphy, «First Report of the Special Rapporteur on Crimes Against Humanity» (17 лютого 2015), UN International Law Commission, A/CN.4/680; also Crimes Against Humanity Initiative, Whitney R. Harris World Law Institute, Washington University in St Louis School of Law, http://law.wustl.edu/harris/crimesagainsthumanity . / [c. 527]

Нові справи продовжують з’являтися, як і нові злочини. Нині я працюю над справами, пов’язаними з геноцидом і злочинами проти людяності щодо Сербії, Хорватії, Лівії, Сполучених Штатів, Руанди, Аргентини, Чилі, Ізраїлю і Палестини, Об’єднаного Королівства, Саудівської Аравії та Ємену, Ірану, Іраку і Сирії. Звинувачення у геноциді та злочинах проти людяності рясніють по всьому світу, навіть якщо ідеї, що надихали Лаутерпахта і Лемкіна, резонують тепер інакше.

Виникла неофіційна ієрархія. У роки після рішення Нюрнберзького трибуналу слово геноцид набуло широкої підтримки у політичних колах і публічних обговореннях, як «злочин злочинів» {683} 683 [16] «злочин злочинів»: David Luban, «Arendt on the Crime of Crimes», Ratio Juris (2015) (готується до видання), ssrn.com/abstract=2588537. / [c. 527] , посилюючи важливість захисту груп якщо порівняти із захистом індивідів. Можливо, такою є сила слова, запровадженого Лемкіном, але, як і боявся Лаутерпахт, серед жертв було чимало прихильників такої думки, що злочин проти людяності є меншим злом {684} 684 [17] серед жертв було чимало прихильників такої: Elissa Helms, «Bosnian Girl»: Nationalism and Innocence Through Images of Women», in Retracing Images: Visual Culture After Yugoslavia, ed. Daniel Suber and Slobodan Karamanic (Brill, 2012), 198. / [c. 527] . Це не єдиний непередбачуваний наслідок паралельних зусиль Лаутерпахта і Лемкіна. Довести злочин геноциду непросто, і я сам переконався, як потреба довести намір знищити групу загалом або частково, як того вимагає Конвенція про геноцид, може мати сумні психологічні наслідки. Це підсилює почуття солідарності серед членів потерпілої групи і водночас поглиблює негативні відчуття щодо злочинної групи. Термін «геноцид», з акцентом на групи, здебільшого сприяє підвищенню відчуття «вони» і «ми», відшліфовує відчуття групової ідентичності і може мимоволі породити ті самі умови, проти яких призначений, — налаштовуючи одну групу проти іншої, і це залишає менше шансів на примирення. Мене хвилює те, що злочин геноциду спотворив судове переслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності через прагнення бути названим жертвою геноциду, яке спонукає прокурорів висувати обвинувачення у цьому злочині. Для декого бути названим жертвою геноциду стає «суттєвим елементом національної ідентичності» {685} 685 [18] суттєвим елементом: Christian Axboe Nielsen, «Surmounting the Myopic Focus on Genocide: The Case of the War in Bosnia and Herzegovina», Journal of Genocide Research 15, no. 1 (2013): 21–39. / [c. 528] , проте не сприяє розв’язанню історичних суперечок чи зменшенню частоти масових убивств {686} 686 [19] не сприяє розв’язанню: Timothy Snyder, Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin (Basic Books, 2010), 405, 412-13. / [c. 528] . Не дивно, що у редакторській статті провідної газети з нагоди столітніх роковин турецьких звірств проти вірмен припускається, що, можливо, від слова «геноцид» мало користі, через те що воно «радше розпалює національне обурення, аніж спонукає об’єктивно і суворо проаналізувати історію, що так потрібно країні» {687} 687 [20] радше розпалює національне обурення: Turks and Armenians in Shadow of Genocide// Financial Times. — 2015, 24 квітня. / [c. 528] .

Однак на заперечення цих аргументів я мушу визнати, що відчуття групової ідентичності є фактом. Ще 1893 року соціолог Луї Гумплович у своїй книзі « La lutte des races » («Расова боротьба») зазначив, що «індивід, коли він приходить на світ, є членом групи» {688} 688 [21] індивід, коли він приходить на світ: Louis Gumplowicz, La lutte des races (Guillaumin, 1893), 360. / [c. 528] . Такий погляд існує і надалі. «Наша кровожерлива природа, — писав сто років по тому біолог Едвард О. Вілсон, — є закоренілою, оскільки принцип група-проти-групи був головною рушійною силою, що зробила нас такими як ми є». {689} 689 [22] Наша кровожерлива природа: Edward O. Wilson, The Social Conquest of Earth (Liveright, 2012), 62. / [c. 528] Здається, основним елементом людської природи є те, що «люди відчувають своїм обов’язком належати до групи і, приєднавшись до неї, вважають її вищою за групи-конкуренти».

Це створює серйозні перешкоди для нашої системи міжнародного права, яка стикається з відчутною напругою: з одного боку, людей вбивають через те, що вони належать до певної групи; з іншого боку, правове визнання цього факту сприяє збільшенню імовірності конфлікту між групами, посилюючи відчуття групової ідентичності. Мабуть, Леопольд Кор мав рацію, пишучи своєму другові Лемкіну у приватному листі сильні слова про те, що злочин геноциду зрештою «призведе до тих самих умов, які прагне виправити».