Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

— Він завжди був зі своїм другом Максом.

Це все, що сказала Герта, повторивши ще раз свої слова.

Дорон спитав, чи, на її думку, Леон міг бути геєм.

— Ми не знали про таке в ті часи, — відповіла Герта. Тон її голосу був рівним. Жінка не виглядала заскоченою чи здивованою. Вона не підтвердила цього; вона не заперечила цього.

Повернувшись до Лондона, я знову взявся переглядати Леонові папери, зібрав докупи усі, які міг знайти, фотографії, без якогось ладу. Я відклав на один бік усі зображення з Максом, поскладавши їх, наскільки це було можливо, у хронологічному порядку.

Першим був офіційний портрет, зроблений у віденській «Сентраль Ательє» у листопаді 1924 року. На звороті маленької квадратної світлини Макс написав коротку присвяту («Моєму другові Бухгольцу, на згадку»). Останнє фото Макса у Леоновому альбомі було зроблено через дванадцять років по тому, у травні 1936 року, двоє чоловіків лежать на трав’яному полі зі шкіряним м’ячем. Макс підписав його «Макі».

Леон (зліва) і «Макі», 1936 р.

Між 1924 і 1936 роками, протягом періоду в дванадцять років, у Леона збереглося кілька десятків фотографій його друга Макса. Здається, жодного року не минуло без фото, а часто було й по кілька світлин на рік.

Двоє чоловіків на прогулянці. Грають у футбол. На якійсь офіційній події. На пляжній забаві з дівчатами, руки переплетені. Стоять разом біля якогось автомобіля у сільській місцевості.

Впродовж дванадцяти років, з двадцятирічного віку і майже до самого одруження з Ритою, за кілька місяців до шлюбу, коли йому було тридцять три, ці фотографії свідчили про близькі дружні взаємини між ними. Чи вони були інтимними в якійсь іншій мірі — невідомо. Якщо подивитися на ці фото зараз, беручи до уваги спогади Герти, можна припустити певну інтимність. Леон казав, що ніколи не хотів одружуватися.

Максові вдалося втекти з Відня, хоча як і коли — мені не відомо. Він подався до Америки, до Нью-Йорка, тоді до Каліфорнії. Макс підтримував зв’язок з Леоном, і через багато років, коли моя мама була у Лос-Анджелесі, вона зустрілася з ним. Він одружився пізно, розповіла мені мама, дітей у нього не було. Як він виглядав? «Щирий, привітний, веселий», — сказала мама. «І яскравий», — вона посміхнулася хитрою посмішкою.

Я повернувся до єдиного листа від Макса, який знайшов серед паперів Леона. Його було написано у травні 1945 року, 9 числа, у день, коли Німеччина капітулювала перед Радянським Союзом. Це була відповідь на лист від Леона, який він надсилав з Парижа на місяць раніше.

Макс написав про втрату рідних, про відчуття від того, що живий, і висловив переосмислене почуття оптимізму. Ці слова передавали відчуття надії. Як і Леон, він тішився життю, радів наполовину повному келиху.

Останній надрукований рядок впав мені в око, як і тоді, коли я читав листа вперше, хоча тоді по-іншому, без контексту, ще до розмов з Гертою. Чи Макс спирався на спогади про Відень, коли набирав ці слова, коли запропонував «щирі поцілунки», перед тим як поставити знак питання?

«Чи будуть поцілунки у відповідь, — написав Макс, — чи вони лише для твоєї дружини?».

Після Франка, який два дні виступав перед судом, аргументи на свій захист висловили решта підсудних, а тоді прокурори оголосили остаточні аргументи. Американці вирішили не залучати Лемкіна до своєї праці, але британці до Лаутерпахта, який працював з Шовкроссом, таки звернулися. З огляду на його «величезну допомогу» у підготовці вступної промови, Шовкросс попросив Лаутерпахта розробити кінцеві юридичні аргументи і застосувати їх до фактів: «Хай там що, але я щиро вдячний за ваші поради» {551} 551 [1] Хай там що, але я: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 293. / [c. 463] .

Лаутерпахтові було потрібно трохи часу, щоб оговтатися від першої поїздки до Нюрнберга на кілька місяців раніше. Він занурився у лекції і писання, працював над статтею, в якій йшлося труднощі, що виникають в процесі, напруження, яке виникає між «реалізмом» і «принципами». На думку Лаутерпахта, необхідні і «розумний реалізм» {552} 552 [2] «розумний реалізм»: там само, 285-86; Hersch Lauterpacht, «The Grotian Tradition in International Law», British Year Book of International Law 23 (1946): 1-53. / [c. 463] , і прагматичний підхід, але у довгочасній перспективі набагато важливішим є дотримання «принципів», і воно має переважати. Він не звертався до ідей Лемкіна, втім, якби звернувся, то сказав би, що вони є помилковими і непрактичними.