Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

В одній з кімнат, під кроквами, на яких тримався височезний дах замку, Хорст тримав татову бібліотеку, «націонал-соціалістичний відділ» родинної історії. Він запросив мене оглянути її. Я навмання взяв книжку із щільно заставленої полиці. На першій сторінці була присвята, написана вручну, дрібним, акуратним німецьким шрифтом. Группенфюреру СС д-ру Отто Вехтеру, «з найкращими побажаннями з нагоди дня народження». Підпис темно-синім чорнилом, трохи розмазаний, був невблаганним: «Г. Гіммлер, 8 липня 1944 року».

Мій шок від цього підпису підсилив контекст: ця книга була родинною цінністю, а не музейним артефактом, подарованою батькові Хорста на знак визнання його вірної служби. Це був прямий зв’язок між родиною Хорста і керівництвом нацистської Німеччини. (Іншого разу, коли я знову сюди навідався, я взяв примірник «Майн Кампф», подарунок матері його батькові, коли вони ще зустрічалися. «Я не знав, що вона тут є», — сказав Хорст з неприхованим задоволенням).

У цій кімнаті, яку він використовував як робочий кабінет, Хорст мав кілька сімейних альбомів. Він отримував задоволення від перегляду зібраних там зображень нормального сімейного життя: світлини дітей з дідусями і бабусями, відпочинок на лижах, прогулянки на човні, святкування уродин. Втім, між цими звичними сімейними світлинами були й інші фотографії. Серпень 1931 року, невідомий чоловік на тлі вирізьбленої на стіні свастики; фотографія без дати, на якій якийсь чоловік виходить з будівлі під склепінням піднятих у нацистському вітанні рук, з підписом «д-р Геббельс»; троє чоловіків розмовляють між собою на критому пероні залізничного вокзалу, без дати, з ініціалами «А. Г.» Я придивився уважніше. В центрі був Гітлер, біля нього — фотограф Генріх Гофман, який познайомив Гітлера з Євою Браун. Третього чоловіка я не впізнав. Хорст сказав: «Мабуть, це Бальдур фон Ширах; це не мій батько». Я не був таким впевненим у цьому.

Я погортав альбом далі. Відень, осінь 1938 року. Вехтер в однострої за своїм робочим столом у Ґофбурзькому палаці зосереджено вивчає якісь документи. Збоку на сторінці було написано дату, 9 листопада 1938 року. За кілька годин до початку «Кришталевої ночі».

Ще одна сторінка: Польща, кінець 1939 року або початок 1940 року, згорілі будинки і біженці. В центрі сторінки невеличке квадратне фото, на якому стривожена група людей. Можливо, вони у гетто. Згідно з розповіддю Малапарте, дружині Вехтера Шарлотті дуже сподобалася стіна, збудована навколо краківського гетто, у східному стилі з «елегантними вигинами і прекрасними зубцями нагорі». За словами фрау Вехтер, гетто влаштували як зручне місце для проживання євреїв (виявилося, що фотографію було зроблено у варшавському гетто, поблизу будинку № 35 на вулиці Новоліп’є, поруч з невеличким провулком, що веде до ринкової площі).

Серед людей на фото був маленький хлопчик і літня жінка, тепло вбрані. Мою увагу привернула біла нарукавна пов’язка для ідентифікації єврейського походження її носія, старенької пані у хустці. За кілька кроків від жінки, у центрі світлини — хлопчик, який дивиться прямо в об’єктив камери, яку тримає, вочевидь, дружина Вехтера Шарлотта під час одного з візитів до гетто, який описував Малапарте. Вона вчилася у «Віденських майстернях» архітектора Йозефа Гофмана і мала добре око на композиційні лінії.

На сторінках цих сімейних альбомів були й інші, варті уваги, фото. Вехтери разом із Гансом Франком. Вехтер з «дивізією Ваффен СС “Галичина”». Вехтер з Гіммлером у Лембергу. Вони зображали Отто фон Вехтера у самому центрі німецьких операцій і були пам’ятками про міжнародні злочини, скоєні у великому масштабі. Їхні наслідки були неминучими, щоправда, Хорст, здається, не хотів цього визнавати.

Іл. А. Г. з Генріхом Гофманом і невідомим чоловіком, 1932 р. (з альбому Отто фон Вехтера).

Вуличний пейзаж, варшавське гетто, 1940 р. (з альбому Отто фон Вехтера).

Хорст народився у 1939 році та, як і Ніклас, міг розповісти дуже мало про свого батька, якого часто не було вдома. Його ставлення до батька, політичного лідера, звинуваченого у воєнних злочинах польським урядом у вигнанні, відрізнялося від ставлення Нікласа до свого батька. Він зі шкіри пнувся, аби хоч якось виправдати діяльність Отто.