Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Спокійно чекала на розповідь Фіцовського про подорож до Дрогобича й околиць. Не сподівалася на добрі новини. Вона не хотіла туди повертатися. Лише розпач міг там чекати на неї. Розуміла євреїв, дивом, а часом надлюдськими зусиллями польських захисників урятованих [200] В окупованих німецькими нацистами Польщі й Україні євреїв рятували не лише поляки. За статистикою Інституту Яд Вашем станом на 1 січня 2016 року (http://www.yadvashem.org/yv/en/righteous-linked/statistics/ukraine.pdf), серед Праведників народів світу є 2573 українці, що становить близько 10 % усіх Праведників з 51 країн світу. Серед дрогобичан є кілька Праведників, зокрема Тарас Снятинський, Іван Бур. Дора Кацнельсон (1921–2003) — славістка, громадська діячка, дослідниця творчості Міцкевича та польських романтиків-засланців, мешкала у Дрогобичі від 1966 року й досліджувала долі тутешніх євреїв, особисто знала українку, яка врятувала Артура Сандауера із Самбірського ґетто. , що якнайдалі втекли від місць своїх страждань. Щоб не відчувати більше цього болю і цих принижень. Не дивитися в очі тим, хто причетний до смерті їхніх найближчих і гнітючого страху. Рішуче відрізати минуле. Не будувати ілюзій, що все можна якось загладити чи обдурити якоюсь примарною надією. Так було правильніше. Та й просто зручніше. Песимісти не схильні до розчарувань.

І вони мають рацію. Хоча спочатку було важко повірити, що дому вже немає. Взагалі. Адже після війни він, здається, ще стояв. Хтось його бачив, казав, що в ньому відкрили сиротинець. Принаймні назва відповідна. А тепер що — нічого? Навіщо це все знищили, зрівняли із землею? І будинок, і великий сад. Немає вже тих пташиних сімейств, ані бджолиних. Пакунок з листами? Кому він потрібен.

А цвинтар з останками Бруно? Залитий бетоном, фундаментами будинків, які виросли на ньому [201] Йдеться про так званий старий єврейський цвинтар, на місці якого у 50-х роках було побудовано кілька багатоквартирних будинків (тепер вул. Пилипа Орлика). На цьому цвинтарі, найвірогідніше, були поховані батьки Бруно Шульца, натомість жертви „чорного четверга” (19 листопада 1942 року), серед них і Бруно Шульц, згідно зі спогадами більшості очевидців та згідно зі звичаєм німецьких нацистів ховати тіла закатованих євреїв за межами міста, були поховані на так званому новому єврейському цвинтарі, який досі існує (околиця Дрогобича в напрямку села Рихтичі, кінець вулиці Пилипа Орлика). Про поховання Бруно Шульца в колективній могилі на новому єврейському цвинтарі згадував колишній учень Бруно Шульца Альфред Шраєр (1922–2015), у цій книжці наведено аналогічні спогади Ізидора Фрідмана. . Землю з кістьми похованих там людей утрамбували глибше або таємно вивезли до якоїсь безодні. Хто мав подбати про них? Євреїв уже не було, інтелігенції також майже не було. Священики? Залишилися православні, але й вони, які самі зазнавали знущань і переслідувань [202] У Дрогобичі після Другої світової війни радше не було православних священиків — були греко-католицькі, саме їх переслідувала радянська влада: забороняла богослужіння, закривала греко-католицькі церкви, чимало греко-католицьких священиків відбували покарання у сталінських таборах як політичні в’язні, інші вели священицьку практику підпільно. , воліли сидіти тихо й не нагадувати владі, що цвинтар — це все-таки цвинтар. Єврейський чи не єврейський. Здається, були якісь протести, але влада все одно наказала будувати…

Залишається лише магічне, та насправді сумне слово „якби”. Якби вона взяла цей пакунок із собою, якби так сильно не налякалася, якби не пішла купатися в озері, якби не було війни. Або якби все-таки залишилася з ним у Дрогобичі…

„Якби”… Ніхто не дізнається про те, що ми обоє втратили.

Наприкінці 1967 року Єжи Фіцовський надіслав їй свою нову книжку про Шульца. Називалася „Регіони великої єресі” [203] Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej herezji: szkice o życiu i twórczości Brunona Schulza , Kraków : Wydawnictwo Literackie, 1967. Це перше видання цієї книжки, друге, доповнене, під назвою „Regiony wielkiej herezji і okolice. Bruno Schulz i jego mitologia” було опубліковане 2002 року в Сейнах у видавництві „Pogranicze”. Український переклад: Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія , переклад з польської Андрія Павлишина, Київ : Дух і літера, 2010. . Це була збірка нарисів про творчість і життя Бруно. Частково — результат тієї подорожі до дрогобицької вітчизни автора „Цинамонових крамниць”. У переліку осіб, яким автор висловлював свою вдячність, знайшла і своє прізвище. Між Я. Зусманом та Т. Штурмом де Штремом. До сторінки 19 читала із захопленням, підсиленим насолодою від теплого, непрофесорського стилю оповіді автора.