Аґата Тушинська - Наречена Шульца

— ХОКЕЙ. Хтось одного разу зустрів його на матчі. Сказав, що це чудова ілюстрація руху для художника.

— ЛИЖВИ/БРИДЖ. Це для нього ребус, зліпок неможливого, але був дешевий потяг до Варшави з такою назвою, яким він часто їздив. Мав зворотний квиток на нього, коли Налковська прорекла його літературну славу. Тобто, відкриваю внутрішні дужки.

— ЛЕСЬМЯН. „Галявину” [197] „Łąka” (1920) — друга збірка віршів Болеслава Лесьмяна, насичена філософською проблематикою, фольклорними мотивами й образами природи, високо оцінена літературною критикою. й „Тінистий напій” [198] „Napój cienisty” (1936) — збірка віршів Болеслава Лесьмяна, головно балади з філософськими мотивами сну та сновидінь, з індивідуальним ставленням до Бога. Бруно мав у своїй бібліотеці. Не знаю, яким дивом ці книжки тепер потрапили до мене. Як з гордістю повторював Б., їх об’єднувало „оте демонічне”! Не пам’ятав про залежність поета від азартних ігор та його мрії про казино на Ґубалувці [199] Gubałówka — гірське пасмо, розташоване у північно-західній частині Закопаного, заввишки 1129 метрів на західному кінці. .

— Б’ЯНКА. Про Б’янку, яка йде алеєю парку, написав: „несвідомо і кожним рухом поціляє в десятку”. Може, саме так він побачив мене? Уважно спостерігав за жінками. І робив про них влучні висновки. Виявилося, що я не була ні першою, ні останньою, чиї портрети він малював.

— ТУВІМ. Здавався йому надто поетично галасливим. Знаю, що вони листувалися. Перевірити, коли і як довго. На два роки молодшому поетові було ледве за тридцять, коли його вірші потрапили до шкільної програми. Чи не звідси виникла ця мрія Бруно?

— МЕСІЯ??? Десь, щось, але що? Поритися в шухлядах. І в голові…

Єжи Фіцовський повідомив, що вирушає на схід. Хоче здійснити паломництво на шляху Дрогобич — Львів — Янів. Навіть Трускавець. Хоче сам доторкнутися до цих місць, пройти твоїми слідами. І моїми — при нагоді. Він сміливий. І терплячий. Бо ж тепер, щоб туди поїхати, треба було докласти більше зусиль, ніж для поїздки до Парижа чи Лондона. А що, а куди, а з якою метою громадянин має намір туди їхати? І хто в цьому зацікавлений? Чи часом не приховані вороги народної влади або, боронь Боже, радянської? Паспорт був дійсний на короткий термін, і після повернення його треба було негайно віддати. Щоб його отримати, треба було вдосталь написатися й находитися до похмурих будинків зі ще більш похмурим персоналом.

Запитував про адресу в Янові. Не знав, та й звідки міг знати, що там не потрібна жодна адреса. Бо ж усі знають одне одного. Кожен покаже будинок адвоката Шелінського. Зрештою, його найлегше знайти, якщо йти берегом озера. Варто ще зазирнути навпроти — до сестер Гехтових, може, знають про щось більш детально. Наприклад, про ці її листи з-під крокви. Це ж був досить помітний пакунок… Сама ловила себе на наївності. Адже чверть століття минула. Там усе тепер інше. Інші люди, інша мова, сестри Г., мабуть, уже в могилі… Тільки озеро те саме.

Відчувала, що він підозрює її щодо цих листів. Не взяла із собою такий скарб? Покинула на поталу такий прекрасний слід їхньої любові? Майже як листи Трістана до Ізольди? Ромео до Джульєтти? Була настільки байдужа? Бо освідчення Бруно були вже неактуальні, протерміновані? Чи тільки приховує правду? Але як вона мала їх узяти, якщо втікала в паніці, в страху, з мертвими тілами батьків перед очима. Адже картин вона також не взяла, хоча для нього — що, мабуть, здивує пана Єжи й усіх інших — вони були важливіші, ніж проза. Він завжди наголошував, що за покликанням відчуває себе художником, а не ремісником слів. Шкільна програма шкільною програмою, та справжнє майбутнє чекало його малюнки й картини. Будуть виставки, галереї, аукціони — колись… Ну, так, вона має ці дві картини, але це зовсім інша історія. Справжнє диво. То й що? Це б мало бути доказом того, що вона щось приховує, що постійно має ці листи? Дурня. Повна дурня.

Однак іноді, коли він одвідував її, коли впускала його до помешкання, до цього Брунового санктуарію — з його малюнками, ескізами, книжками на стінах, під стінами й усюди, то відчувала дещо недовірливий погляд гостя. Пильно приглядався, чи раптом десь там у куті, у привідчиненій шафці чи за дверима креденса не побачить того прямокутного пакунка, перев’язаного стрічкою. Часом вона вже й сама не була впевнена, чи не побачить. Відверто скаржилася йому на свою пам’ять. Що забуває деталі, плутає послідовність, дати, імена. Спогади вивітрювалися і втрачали свої барви. Так, наче їх точили якісь невидимі короїди…