Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Це справді диво, що вона ніколи не допустила до того, аби її зачепили одні або другі. Німці або шмальцівники. Своєю поставою, надмірним поглядом вибивала з голови будь-які підозри. Мусила дивитися саме так — не під ноги, хоча воліла розглядати свої стопи, а не мармизи мисливців довкола. Але не могла проявити слабкості — слабкість огидна, слабкі євреї, по ній їх можна впізнати. Вона була хрещена і знала Святе Письмо. Вміла не тільки хреститися.

Усе ж іноді була близькою до паніки. І до відчаю, який тоді міг означати кінець. Євреїв у Варшаві давно загнали в ґетто. У середмісті стояла стіна, яка відокремлювала їх від світу. Триповерхова, з колючим дротом — солідна робота, не те що львівська імпровізація з дощок чи завтовшки в одну цеглину. В новому місті, на Маршалковській, мала своїх учнів, тож часто ходила попри цю стіну. Потім, коли ґетто горіло у вогні повстання, бачила дим і стовпи куряви над усією дільницею. Люди на вулицях зупинялися лише на мить. Ніхто не любив прославляти безсилля. Вона воліла взагалі не зупинятись.

Впала у відчай по той бік Вісли, на Празі [157] Прага — центральна частина правобережної Варшави, до 1791 року окреме місто, під час Другої світової війни постраждала значно менше, ніж лівобережна Варшава: знищено близько 25 % території, головно промислові об’єкти. . Цю частину міста ледве знала і, здається, заблукала, бо не могла знайти записаної на листочку адреси. Будинки ставали все менші, виглядали все гірше. Коли побачила базарчик, зрозуміла, що мусить запитати, куди має йти. Наприклад, отого продавця іграшок, який зрадів, побачивши клієнтку „з міста”. Подумала, що він тримає в руках букет або якесь деревце. Чорне деревце, прикрашене іграшками. Аж раптом…

Це були ляльки, але які! На гумових шибеничках гойдалися маріонетки. Білі пов'язки із зіркою Давида на рукавах, яструбині носи, чорні халати й бороди. Схожі на них горіли за кілька кілометрів звідси, гинули під звалищами будинків, вистрибували з вікон, щоби більше не страждати, або хаотичним натовпом їх заганяли на Umschlagplatz [158] Нім.: транспортно-вантажна площа — колишня залізнична рампа по вул. Ставки, 4/6 у Варшаві, у 1942–1943 роках разом з прилеглими будинками використовувалася як місце збору євреїв з Варшавського ґетто перед їх відправленням до таборів смерті у Треблінці та Люблінському дистрикті. … Продавець потрусив ляльками, шиї посплутувалися в гумових петлях.

— Купіть, пані, жидка! Дешево візьму!

Утекла, плачучи. Присяглася, що це востаннє у житті. Що більше ніколи не піддасться слабкості, не піддасться.

Коли в серпні 1944 року у Варшаві вибухнуло народне повстання, вона з групою дітей із найбідніших родин була в літньому таборі в Лясках. Кільканадцять кілометрів від столиці. Обідали неподалік, у закладі для незрячих, яким керували черниці. Це їх врятувало, а долю Юни визначило до кінця життя.

Удалині горіло місто. З боку Варшави, з боку Бєлянів було видно розпростерту на півнеба заграву із шапкою сірого диму. Вітер приносив сморід згарища — все сильніший і смердючіший. Черниці знали, що готувалося повстання. Відділ Армії Крайової, розташований в сусідній Кампіноській пущі, був тут частим гостем. Тепер мав вирушити на допомогу повстанцям. Матінка Ружа Чацька, засновниця Лясків, подбала про підтримку для них, хоча сама була важко поранена у вересневій кампанії. Капеланом відділу був ксьондз професор Стефан Вишинський.

Швидко було сформовано шпиталь, який готувався вже віддавна. Для сімдесяти поранених. Збільшує обсяг роботи кухня, що містилася в домі св. Францішка, неподалік каплиці. Тут також був монастир сестер і пральні.

Хтось повертається з Варшави на велосипеді. Так, усе це правда. Повстання! Вулиці забарикадовані, трамваї не їздять, стрілянина в різних точках міста. Молоді люди нападають на німців. Бо виглядало на те, що під совєцьким натиском окупанти вже покидають Варшаву. А віддати росіянам столицю просто так, без боротьби — це як віддати їм усю Польщу, принаймні її серце.

З'являються перші біло-червоні пов’язки на рукавах. Дехто їх цілує у пориві піднесення. За чотири роки нарешті вільні! У вистелені соломою підводи запрягають коней. Під’їдуть під лінію фронту за пораненими. На кухні готується їжа: кусні хліба з маслом, помідори і стоси котлет. Ну й головне заняття усього монастиря й усього закладу, черниць, незрячих і навіть дітей — підготовка бинтів. У швейній лежать довжелезні рулони марлі. Десятки рук складають їх і нарізають у потрібному розмірі. Відтак найважливіше — двічі скласти досередини, знову двічі, потім навпіл, попрасувати і готово.