Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Принаймні так могло здаватися. Але Юна мала інший варшавський досвід. На самому початку постукала до Брезів — колись привітних, зачарованих Бруно. Вважали його майже за генія. Ще не було комендантської години, а вона нічого не хотіла від шанованих літераторів. Лише намагалася відновити знайомство, повідомити, що вона у столиці. Тільки страх побачила в їхніх очах. Мабуть, єврейка щось проситиме — переночувати або дати грошей… Ледь прочинили двері. Її наче вдарили по обличчю — не вороги, свої.

Біль став таким нестерпним, а світ таким абсурдним, що Бруно врешті потрапив на операційний стіл. Жовчні камені треба було видалити, до того ж якнайшвидше. Згідно з німецькими розпорядженнями, у єврейському шпиталі. Хірургами були роками знайомі йому лікарі. Все майже так, як у нормальному світі. От лише мета була не зовсім зрозумілою — рятувати життя приреченому на смерть? Та ще й терміново?

Новини приходили щораз гірші. З Борислава, зі Львова, зі Стрия. Коли в усіх ґетто почалися спершу „звичайні” погроми, а потім погроми, що закінчувалися вивезенням до концтаборів уцілілих після стрілянини й побиття, — настало очікування. Коли вони прийдуть сюди, коли й нас, у Дрогобичі, заштовхають до товарних вагонів і кудись вивезуть? Він уже знав: марно розраховувати на кашкет залізничника і можливість заробити співом у вагонах другого класу…

Написав до Юни. Це був жест відчаю. „Циганська пошта” передала їй ці слова: „Що робити? Юно, що робити?” Через цю картку — з пекла, іншого, гіршого, мабуть, ніж те, в якому їй довелося жити, — вона ледь не знепритомніла. Все ожило — ніжність, страх, безсилля. Що вона могла? Схована за вуаллю звірина, яка щодня втікає від мисливців. Прийшла з цим питанням до Штурма де Штрема, хоча, з огляду на конспірацію, це не було мудре рішення. Він також трохи потримав її під дверима — такі незаплановані відвідини могли бути небезпечними, але потім вже були тільки сльози й гарячкові запевнення, що справа просувається. Що невдовзі хтось його повинен забрати з Дрогобича чи принаймні передати йому гроші та арійські документи. Головне, щоб вона його врешті переконала…

Уже була готова фальшива кенкарта — мистецьки підроблені арійські документи, що він і сам би не соромився такої роботи. Його нове посвідчення особи. Був розроблений цілий план. У Дрогобичі його мала „арештувати” людина у формі ґестапівця і переправити до безпечного місця. До лісництва під Кєльцами. Налковська та його довоєнний шанувальник Трухановський [151] Казімєж Трухановський (1904–1994) — польський письменник, перекладач німецької та російської літератури, автор книжок „Вулиця Всіх Святих”, „Змова деміургів” та інших. знайшли легенду підпілля Юра-Ґожеховського [152] Ян Юр-Ґожеховський (1874–1948) — генерал бригади Війська Польського, у 1904–1911 роках — член підпільної збройної організації Польської соціалістичної партії у Варшаві, керівник акції визволення десяти політичних в'язнів, здійсненої 24 квітня 1906 року бойовим загоном із шести осіб, передягнених у форми царських жандармів. (її колишнього чоловіка), який вже мав подібний досвід. Передягнений, віддаючи накази з бездоганним берлінським акцентом, він витяг з Пав’яка [153] Пав’як (Pawiak) — в’язниця, збудована у Варшаві в 1830–1835 роках по вул. Дільній, 24/26, у 1939–1944 роках — найбільша на території окупованої Польщі німецька в’язниця для політичних в’язнів, зруйнована німцями в серпні 1944 року під час Варшавського повстання, тепер через її колишню територію проходять алеї Івана Павла II. десять приречених на смерть в'язнів.

Тепер мав порятувати лише одного. Того, хто ще не знає про весь план. Тож його треба про все попередити, підготувати до такої надзвичайної ситуації. Щоб не налякався, не посягнув на власне життя. А головне — переконати його у втечі.

Плакала й писала півночі. Відтак зранку — знову спочатку. Заклинала його пам’яттю минулих і майбутніх поколінь. Тим, що вони разом пережили і що ще можуть пережити. Разом або й окремо. Вона вже ні до чого його не змушуватиме. Заради всіх святих! Нехай лише втікає, використає нагоду, не відштовхує протягнутої руки допомоги. Завдяки якій вона також жива.

Я теж не взяла того, що нині хотіла б мати із собою. Це був інстинкт. Утікати. Зараз же. Негайно. Вже. Не озиратися назад. Бо того, що було, вже нема, Бруно. Нема вже батькового дому, крамниці, школи. Стін, завішаних картинами, хліба на кухні, самої кухні з вичищеними Аделею пательнями. Дверей також нема. І ключі загубилися. Не вдасться замкнутися, заховатися від катів. Вони схоплять тебе, якщо зволікатимеш. Утікай. Ти програв процес, вирок уже винесено. Не дозволь їм виконати його!