Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Про майбутнє ми говорили обережно, вже без конкретики. Я не наполягала — дещо змінила тактику. І бачила, що це діє. Він наче зітхнув із полегшенням, але часом поглядав на мене з тривогою. Ніби готувався до тієї найважливішої розмови. Ні? Ще ні? Ні — то ні. Чогось я врешті таки дочекаюся. Але ми далі „любилися”, ходили до знайомих, переважно його, на прогулянки у парк. Йому було приємно з’являтися зі мною в товаристві, хоча іноді він ходив сам. Тоді без ревнощів — мені ж належала лише частина його слави — я слухала його розповіді.

Наприклад, про прийом у Марії Кунцевичевої [92] Марія Кунцевичева (1895–1989) — польська письменниця, її твір „Чужоземка” („Cudzoziemka”, Варшава, „Рій”, 1936) вважається одним із найвизначніших психологічних романів у польській міжвоєнній літературі, Бруно Шульц написав три рецензії на цей твір. з нагоди публікації її „Чужоземки”. Там були: Каден Бандровський [93] Юліуш Каден-Бандровський (1885–1944) — польський письменник і публіцист, громадський діяч, масон. , Налковська (у Бруно навіть голос не задрижав! А я ж уже здогадувалася, що їх колись пов'язувало…), Віттлін [94] Юзеф Віттлін (1896–1976) — польський поет і прозаїк єврейського походження, дитинство і юність провів у Львові, де дебютував як поет, його найвідоміший роман — „Сіль землі” (1935). , Ванькович [95] Мельхіор Ванькович (1892–1974) — польський письменник, журналіст, публіцист, один із найвидатніших репортажистів в історії польської літератури, засновник видавництва „Рій” — одного з найважливіших видавництв у польському міжвоєнні. . Морткович-Ольчакова [96] Ганна Морткович-Ольчакова (1905–1968) — польська письменниця єврейського походження, авторка творів для дітей та юнацтва. сиділа поруч із Бруно біля печі. До них приєднався Анджеєвський [97] Єжи Анджеєвський (1909–1983) — польський письменник, прозаїк, фейлетоніст, сценарист, учасник демократичної опозиції у ПНР, найвідоміші твори — „Попіл і діамант”, „Ворота раю”. — наймолодший у цьому товаристві, але вже відомий. Мені найбільше запам'яталося, бо, на відміну від Бруно, я була чутливою до музики, що тоді знаменита скрипалька Ірена Дубіска [98] Ірена Дубіска (1899–1989) — польська скрипалька і педагог, навчалася й дебютувала в Німеччині, у Варшаві вперше виступила 1919 року, 1930-го заснувала „Польський квартет”, під час німецької окупації давала підпільні концерти, вперше виконувала твори для скрипки Кароля Шимановського, з якими концертувала у Польщі та Європі. грала концерт D-dur Брамса — такий важливий у романі Кунцевичевої.

Бруно був у захопленні від буфету з вишуканими холодними стравами — ряди спаржі із зеленими голівками, каперси та червоний соус камберленд (фіолетовий колір смородини і пекуча гірчиця). А на цьому фоні — натюрморти салатів, дичини та птиці. Він не збирався цього їсти. Мав свої, інші причини, аби підглядати за кухнею. Для його уяви важливі були магічні, але й візуально красиві рецепти, завдяки яким Батько в його прозі невдовзі перетвориться на таргана, а відтак буде зварений і втече невідомо куди…

Іноді до мене повертався оптимізм. Бо що поганого було в моїх теперішніх, трохи таємних планах? Його колеги-літератори якось же давали собі раду у Варшаві — працювали у видавництвах, писали до газет, були якісь стипендії, премії… Щоправда, премія „Літературних новин” Бруно не дісталася [99] Кандидатуру Бруно Шульца на премію „Літературних новин” за збірку „Цинамонові крамниці” 1934 року висунули Юліан Тувім, Антоній Слонімський і Адольф Новачинський, проте премію виграв інший кандидат — Войцех Бонк. — на останньому етапі його випередив літератор Бонк [100] Войцех Бонк (1907–1961) — польський письменник і поет, автор здебільшого релігійної поезії, 1934 року дебютував поетичною збіркою „Небесний тягар” („Brzemię niebieskie”), за яку отримав премію „Літературних новин”. , мабуть, відоміший за Шульца, — просто на льоту, як жартували у „Зем’янській”. Бруно пережив це дуже важко. Передусім честолюбно, бо, попри всю його скромність, він завжди був упевнений у високому щаблі свого письменництва. А тут якийсь Бонк! Якого, без сумніву, ніколи не буде у шкільній програмі. Та й ті дві тисячі злотих ще й як би знадобилися. Як сказав би з єврейською інтонацією Мундек Пільпель, якого навіть рак легенів не позбавив почуття гумору: „Та що я таке кажу — знадобилися?! Це ж була справжня фортуна!”

Я помітила, що Бруно почав більше дбати про свій зовнішній вигляд. Завжди намагався бути елеґантним, навіть домогтися того, щоб його називали педантом, але у Дрогобичі йому це не вельми вдавалося. То забруднився тушшю й не помітив цього, то розірвав об цвях манжет піджака, то шлункові недуги перетворювали його на вішак для костюма. І ці папери, папірчики, листочки, що тяглися за ним без кінця… А тут він наче випрямився, став упевненим у собі. Його дещо провінційна елегантність набула високого класу. Він навіть погоджувався на спільні закупи.